Катерина познайомилася з майбутнім чоловіком Артемом Дмитриком в 16 років. Романтична історія кохання почалася на бердянському пляжі, після одруження молодята жили біля моря – на Слобідці. У 2018 році хлопець пішов на строкову службу, а після повернення став прикордонником в Бердянську. У 2021 році у пари народився син Тимур, але сімейне щастя перервало повномасштабне вторгнення.
«Була бойова тривога, він (чоловік – ред.) знаходився у морі на катері. Вони (прикордонники – ред.) зустрічали російські кораблі, які заходили на той час в Бердянськ. Я прокинулась, як всі українці, від вибухів і зателефонувала чоловіку. Він попросив, щоб я поїхала до батьків у село під Бердянськом», – згадала Катерина.
Ввечері 24 лютого Артем поїхав на захист Маріуполя. Дівчина з семимісячною дитиною на руках залишилася у батьків. Вона згадала, яким було життя в окупації.
«На той час у мене була важкохвора мати на рак 4-ї стадії. Виїхати я не змогла, тому що я б тоді не попрощалася з мамою. Це було дуже важко, але я не могла здатися. Тому я залишала дитину у селі, їздила шукати суміш. Морально було дуже складно, страшно сказати слово, що ти за Україну, бо раптом щось, поїдеш на підвал. Це був постійний страх за своє життя, що можуть прийти до тебе додому і зробити все, що завгодно», – наголосила Катерина.
Дівчина провела маму в останню путь і лише потім з дитиною виїхала з Бердянська. Каже, що дорога зайняла три доби.
«Я чекала на евакуацію цивільних з Азовсталі, але автобуси нікого не підбирали. Мене підібрали люди на трасі в Бердянську, я їхала з незнайомцями, бо потрібно було виїжджати. Доїхали до Токмака, але нас не пропустили. Місцеві підказали, як об'їхати через поля на свій страх і ризик. Ми ще добу ночували в Василівці. Стояли живим щитом, на трасі вишукували колони машин, виходити з машин не можна було. Прикривалися нами, бо тоді обстрілювали Оріхів», – розповіла бердянка.
Вона повідомила, що у квітні 2022 року зв’язок з чоловіком зник. Під час останньої розмови Артем попрощався з молодою дружиною.
«Хоча ми вже були в окупації, але він тримався, (вірив – ред.) що вони зможуть відбити їх (російських військових – ред.) і повернутися до Бердянська. Перед переправою з порту на Азовсталь, проривом 15 квітня, він зі мною прощався. Сказав, що він буде для сина янголом-охоронцем і, щоб я розповіла сину, ким був його батько. Останній раз я отримала від нього повідомлення 19 травня, що він живий, сподівається, що скоро вийде на зв'язок і дуже нас кохає. Далі був полон», – згадала Катерина.
Про те, що чоловік потрапив до Оленівки, дівчина дізналася наприкінці травня 2022 року від Червоного Хреста. До березня 2023-го інформації про Артема не було. Як виявилося пізніше, напередодні теракту, його етапували до Луганської області.
«Хлопці, які повертаються з полону, намагаються запам'ятати, з ким поряд знаходяться. Номери намагаються запам'ятати та передати родинам звістки, що вони бачили рідного. І так я 7 березня 2023 року дізналась, де знаходиться мій чоловік, що він живий», – розповіла дівчина.
Артем провів у полоні рівно 20 місяців. Про стан чоловіка Катерина дізнавалася зі слів військових, яких обмінювали.
«На Азовсталі вони дуже сильно схудли. Шлунок, спина, все страждає. І чим далі наші хлопці там знаходяться, тим більше шкоди їхньому здоров'ю. Багато хлопців, які померли в полоні. Багато зараз наших засуджених. З військової частини чоловіка у нас є засуджені на довічне ув'язнення та на 27 років (позбавлення волі – ред.). Хочеться, щоб чоловік повернуся додому живий, щоб його побачив син, тому що знає його лише по фото», – зазначила бердянка.
Вона додала, що чоловік не знає, де вони з дитиною перебувають, чи в безпеці. Проте йому вдалося передати їй повідомлення через товариша, якого обмінювали з полону.
«Передав звістку, що дуже кохає, що хоче додому, щоб я трималася. І він тримається, бо він не може інакше», – поділилася Катерина.
Бердянка наголосила на необхідності говорити про полонених і виходити на акції.
«Щонеділі ми з сином виходимо на акції у Києві. І з кожним разом виходять рідні полонених. Всі якось забувають про захисників Маріуполя з Азовсталі, але про це потрібно говорити, давити на європейців, щоб вони допомогли звільнити хлопців. І хлопці хочуть додому, вже 20 місяців полону. Це дуже важко. Люди в Києві й інших містах України, куди не дійшли окупанти, повинні пам'ятати завдяки кому це так. Тому, що захисники Маріуполя перетягли на себе сили ворога та на той час це допомогло Київщині звільнитися від окупації», – запевнила дівчина.
Катерина поділилася, що мріє про повернення до українського Бердянська разом з сином і чоловіком.
Це інтерв’ю Катерини Дмитрик ми записали 6 лютого 2024 року. 8 лютого, коли планувався вихід матеріалу, під час чергового обміну військовополоненими, Артем Дмитрик повернувся до України.
Вчора «Бердянськ 24» отримав ексклюзивний коментар від родини, що нарешті воз’єдналася. Докладніше у відео.
