«Цивільне життя перемогло»
В далекому 2001 році між Москвою та Києвом бердянець Костянтин Кравець обрав українську столицю. Спробувавши себе в КВК та діджеєм на місцевому радіо, чоловік вирішив покинути провінційне містечко та в пошуках нових перспектив поїхав до столиці. Чоловік працював бортпроводником, в медіа, веб-продакшені та в компанії системних адміністраторів. У 2014 році Костянтин був активним учасником Евромайдану.
З Мішою Литвинюком ми возили гуму, оббирали всі шиномонтажки по всьому Києву. Постійно логістичні якісь питання вирішували: щось з Михайлівського собору треба перевезти з лікарню, з лікарні туди... Коли Майдан переріс вже у вторгнення росіян, ми в Капітанівці робили базу української резервістської армії. Просто вичищали підвали, робили там лежаки, готували їжу. Трошки навіть довелося постріляти на полігоні з карабіну Сімонова.
Але 10 років тому цивільне життя перемогло і чоловік покинув волонтерство.
Зрозумів, що я людина не військова. На жаль, у мене ніякого досвіду такого не було, ніде не служив і я просто вирішив займатися далі своєю професійною справою. Трошки відійшов від волонтерства.
Друга спроба
До волонтерства Костянтин повернувся, коли почалося повномасштабне вторгнення. За два місяці після початку глобального наступу росіян чоловік зареєстрував «Фонд допомоги Захисникам України «Вівакот».
Ранок 24.02.2022 повернув до волонтерства. Фото: Костянтин Кравець
24 лютого я прокинувся о 5.30, побачив війну, побачив з вікна як бомблять Васильків і зрозумів, що я буду цим (волонтерством – ред.) займатися. Я і раніше був з активною громадською позицією, знову ж таки був на Майданах, але тоді півень не клацнув і, на жаль, я просто повернувся до своєї бізнесової діяльності, просто жив в своє задоволення. Є спонсори, є люди, які мають рації, генератори, автівки, ще щось. А ми це все забираємо у них і передаємо військовим, на бригади підопічні, яких у нас близько 30-ти. Не тільки ЗСУ, також і Національна поліція, ГУР і люди, про яких не можна казати, але ми їм теж допомагаємо.
Частина волонтерської діяльності – постійні закупівлі, зокрема за кордоном. За два роки у чоловіка налічується близько 20 таких поїздок. Перша була в грудні 2022 року, а потім через кожні 2-3 тижні, місяць ми виїжджали по різних задачах. Тони гуманітарки, дрони, загальна вартість яких перевищує мільйони доларів.
Втім Костянтин каже, що поступово потреба в закордонних закупівлях зникає. Бо, наприклад, авітвку можна вигідно придбати і в Україні.
Раніше, наприклад, в Німеччині або ще деінде можна було купити автівку й дешевше, і гарної якості. Уже багато цього всього привезли в Україну. Іноді я, навіть, не бачу сенсу ввезти звідкілясь. Якщо військовим потрібен якийсь джип, то іноді краще та дешевше купити в Україні».
Водночас Костянтин впевнений, що це не ті автівки, які потрібні військовим на фронті.
Там, де гусениця ходить, ніякі навари, ніякі найкрутіші джипи не можуть пройти. Це місиво, де нема колії. Якщо була плюсова погода, потім все це застигло, замерзло, то ніяким джипом ти там не проїдеш. Тому переконання моє в тому, що цим має займатись держава. І машини, які хлопці використовують, вони обов'язково мають бути броньовані, високопрохідні. Я катався під Ізюмом на «Рашелі», це канадський броньовик. Це той мінімум, який потрібен. Оці всі пікапи… Ну щоб не ходити між позиціями ППД пішки хіба що.
Волонтери підстраховують державу?
Більш того, Кравець наголосив, що на його думку, волонтер армії має «вимерти як клас».
У всіх нормальних країнах немає такого поняття, що волонтер допомагає військовим. Військових забезпечує Міністерство оборони, цифрової трансформації. Люди, наша влада повинна це робити. Якщо ми, волонтери, щось робимо, то це значить, що держава, на жаль, не справляється. На жаль, багато було факапів з боку держави щодо підготовки до війни. Це потрібно було вибудовувати ще давно, після початку вторгнення 2014 року, агресії росіян по відношенню до Донбасу та Криму. Але, на жаль, пріоритети були інші.
Волонтер зазначив, що головне, чого потребують військові – це боєкомплекти. Але тут, на жаль, волонтери безсилі. Тому закривають потреби в раціях, аптечках, дронах, генераторах і автівках. Фото: Костянтин Кравець
Одні з останніх проєктів. Наш спонсор Роксана з Бразилії закупила сім рацій, які працюють і на морському, і на суходольному діапазоні. Ми передаємо ці рації групі ССОшників. Крім того, 5000 фунтів стерлінгів надав колишній військовослужбовець з Великої Британії Рік. Сказав, я хочу, щоб ви закупили і самі роздали ці аптечки.
Кравець активно співпрацює з відомими волонтерськими фондами, зокрема Сергія Притули. Розповів, що саме він допомагав в оздобленні тероборони Боярки на початку повномасштабного вторгнення. Костянтин згадав, як уперше потрапив до фонду Притули.
Перший дрон, який злетів над Бояркою, це переданий Притулою. Ну, взагалі, перший місяць було дуже страшно. І, по-друге, ми працювали без зупину. Я другого березня був у Притули в офісі, всі з шаленими круглими очима, всі бігають, постійно люди щось привозять, щось забирають військове. І ти приїжджаєш такий, ти хто? Боярська ТРО. Чим докажеш? Хлопці, ось фотографії подивіться. І, скажімо так, в мене однозначно позитивне ставлення до того всього, що робить Сергій, бо я бачив все на власні очі.
Чоловік запевняє, що в будь-який момент готовий піти боронити державу, але зараз він там, де потрібен найбільше.
Багато різних хлопців (військових – ред.), у яких я запитуюсь: чи прийшов час для мене йти воювати, не маючи досвіду практичного, досвіду використання зброї і таке інше? Вони кажуть, що ні. Мовляв, ти потрібен там, де ти є. Все, що ти робиш, це нам велика допомога, тому що нам буде ні до кого звернутися з тими запитами, по яких, на жаль, недопрацьовує держава.
Костянтин Кравець і Сергій Притула. Фото Костянтина Кравця
"У хлопців є настрій на боротьбу"
Костянтин поділився, які настрої панують серед військових та чи мають вони сили продовжувати боротьбу.
Військові в більшості своїй готові воювати та працювати. Вони просять державу допомагати. Постійний запит – це боєкомплекти. Тобто потрібні снаряди, потрібні кулі, потрібні міни. Всі хлопці заряджені на перемогу, ні у кого я не бачу якихось там упаднічєскіх настроїв. Я не заходжу іноді в Фейсбук просто тому, що оця зрада суцільна зрада ллється якраз від тих, хто до війни не має відношення. У хлопців є настрій на боротьбу.
Втім, попри бойовий дух, час і напруга даються взнаки, хлопці на фронті стомлені – це факт.
Людина – не машина. Хлопці, роками не бачать своїх сімей. В мене є приклад, коли дев`ять місяців взагалі не виїжджали нікуди, не бачили родину. І потім кажуть, що ми вас виводимо на відновлення, але ситуація міняється, та за три доби їх повертають на інший напрямок, і вони знову "на нулі". Тобто немає ніякого відпочинку і, на жаль, іноді є таке від хлопців, що "Добре, ось я загину, і вже ж нікого нема, бо ті, кого я навчив, вони або поранені, або загинули". І оця мобілізація, раніше до військкоматів стояли черги, то зараз оці відео, де ТЦК хапає... Я вважаю це внутрішньою зрадою, коли ми це показуємо, розігріваємо дурацькі настрої в суспільстві. Людина, чоловік, він повинен захищати свою домівку, родину й так далі.
Люди втомилися від війни?
Чоловік спростовує, що українці за кордоном забули про війну. Каже, що багато з них відчувають провину.
Це дуже важко, це тяжко психологічно. Скажімо так, вони, навіть, якось картають себе за це. Головна провина в тому, що ці люди поїхали, полягає в тому, що окупанти прийшли на нашу землю. Не можна цих людей звинувачувати, якщо вони там залишаються, якщо вони не хочуть повертатися… Або якщо вони повертаються, то нема ніякої провини у тому, що своя мати вирішила захистити своїх дітей і поїхала з України, коли тут вбивають.
Так само волонтер вважає, що чоловіки потрібні не лише в окопах, але і в тилу.
Якщо це чолов'яга, здоров'яга з міцним серцем, статурою та він виїхав, оце, я вважаю, не є прийнятним. Аби людина була максимально ефективна. Це дуже для мене пріоритетний показник. Люди, які забезпечують, наприклад, своєю IT-шною діяльністю, своєю зарплатнею, яку він отримує, він донатить багато та цим допомагає. І звичайно, якщо б він, як одиниця, отримав саперську лопатку та пішов воювати, від нього корості було б менше. Але оці люди, які отримують цю лопатку, вони теж потрібні. І оце частина держави, де оця ротація, оця заміна, підготовка, навчання, це все має бути в такій професійній ланці. На жаль, цього поки що нема, й тому маємо ці проблеми.
Костянтин Крацець і Сергій Стерненко. Фото Костянтина Кравця
Поки українці за кордоном себе картають, що покинули країну, європейці відверто втомились від війни.
Вони кажуть, що вже цим не займаємось, якісь волонтерські склади, хаби закриваються. Тому що вже третій рік пішов, і дуже важко бути постійно в тонусі. Але річ в тому, що нам не можна втомлюватися. І хлопці, які зараз воюють з цим зомбастаном, на жаль, не можуть втомлюватися. І коли ти бачиш їх мотивацію, їх очі, ти розумієш, що і ти частина цього. Ну а Європа, що ж вона? 39 секунд ракета побула в повітрі Польщі… Європа високостурбована.
Донатять менше
Волонтер підтвердив, що донатів за два роки повномасштабної війни стало дійсно менше. Але з «Вівакот» залишаються постійні донори, які не припиняють підтримувати фонд.
У мене є спонсори, які постійно донатять сталі суми великі, наприклад, 500 доларів, 10 000 гривень. І я просто бачу, що ці люди нікуди не діваються, бо вони постійно бачать мою діяльність. І завдяки їм я веду активність. Фонд має паливо, яке заливається в автівки, які ми привозимо, закуповуємо якісь мінімальні речі: рації, павербанки. Ось я приїхав з Європи, привіз купу павербанків, віддав дівчині-сержанту роти ударних дронів, щоб вони могли бути трошки автономнішими. З одного боку складніше стало, донатити стали менше, але все рівно той костяк людей, які допомагають, вони залишаються. Але втома відчувається. Не може такого бути, щоб два роки ми були постійно в тонусі активні.
Втома відчувається, але зупинитись - означає скоро зникнути. Треба продовжувати боротьбу. Фото: Костянтин Кравець
Костянтин розповів "Бердянськ 24", за що живуть волонтери. Чоловік зізнався, що дружину з донькою утримують її батьки, а він сам відкладає особисті потреби, поки потреби є на фронті.
Повністю вийшов з бізнесових всіх своїх ланок. Мій робочий день починається о сьомій ранку. Мені зараз не до якихось надлишків. Хот-дог, Редбул і паливо – це головні витратні статті, які зараз є. Я маю право, згідно закону, витрачати 20 відсотків зборів. Але якщо брати суми, які ми збираємо, витрачаємо безпосередньо на закупівлю чи витрати на паливо і таке інше, то там не 20 відсотків. Якихось покупок власне собі, чогось моднявого, в мене просто немає цих пріоритетів. Моє, скажемо так, мирське існування зараз на паузі.
