Бердянськ, як і більшість окупованих південних регіонів України, серйозно потерпає від системи мобільних крематоріїв, яку облаштували росіяни. Особливо за жари стоїть нестерпний сморід, від якого просто паморочиться в голові.
Пояснення такому підходу досить просте. Кількість моргів та облаштованих в них місць не були розраховані на таку масштабну війну, до якої вдалися в москві. Українці технічно вкладають представників «другої армії». Зберігати загарбників просто ніде, тому роботи для персоналу мобільних крематоріїв вистачає.
Крім того, такий кінець персонально для Ваньки з умовного Іркутська дозволяє військовому керівництву отримувати його зарплату тут, і не отримувати гробові родині «гєроя сво» там.
Всі в виграші. Ну майже всі.
Коли фотосвідчень і скарг людей на сморід стало багато – бердянські «гебельси» почали закидати власні помийки історіями про мобільні крематорії, які працюють на підконтрольній Україні території. Начебто, Німеччина відправила нам одразу 200 таких штук, які розмістили десь в районі Херсону.
Незрозуміло, як це пояснює характерний сморід та присутність машин з печами в Бердянську та навколишніх районах... Але з відповідями в болотних традиційно тяжко. Вони так і не можуть собі і світові пояснити: що роблять в Україні вже 1,5 роки, чого прагнуть, і скільки часу планують в такому незрозумілому стані помирати? Проте хоч з останнім є якась визначеність. Крематоріями вони забезпечені 24/7.
