«Не дозволяє собі падати духом». Історіябердянки Лариси Мачильської, яку окупантизасудили за тероризм

Про історію Лариси «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу Медійної ініціативи за права
людини.

Мітинги проти окупантів і перше затримання

Коли напочатку окупації Бердянська містяни збирались на мітинги проти російських військових, Лариса не пропустила жодного.

«Вона була прихильницею єдності та незалежності України. Мені казала: «Синку, мала б я гранату, зайшла б з нею у поліцейський відділок — вони ж усе окупували, почуваються хазяями», — згадує слова жінки її син Роман

Чоловік військовослужбовець Збройних Сил України, тож коли почалося вторгнення він одразу ж за тривогою прибув до своєї військової частини. Відколи підрозділ Романа вирушив на позиції, чоловік спілкувався з мамою лише телефоном.

Пізніше окупанти почали полювання на українських патріотів. Коли дізнались, що син Лариси військовий, у жінки провели три обшуки. Також окупанти приходили до його тещі й тестя.

Вперше Ларису Мачильську затримали 25 грудня 2022 року. Її кинули до ізолятора тимчасового тримання в міськвідділку поліції.

«Ми почули, що жінку якусь ведуть повз нашу камеру, а ми могли в кормушку, яка на дверях, піддивлятися. І я ж бачу, шо це людина похилого віку, вона ледь-ледь ноги переставляє, а вони на неї кайданки вдягнули, мішок на голову, і так було постійно. Цю жінку виводили на допити, а катівня була поруч з нашою камерою, і в неї аж задуха була. Але вона говорила цим негідникам, які її вели, нашим наглядачам-колаборантам: «Ви окупанти, ви приперлися до мене додому, чого ж ви від мене хочете?», — розповіла бердянка Ольга, яка була в ізоляторі разом з Ларисою.

Жінки вже були знайомі раніше. Ольга згадала, що голос нової полонянки здавався дуже знайомим. Разом з іншими бранками вона намагалася визначити, кому він належить, бо обличчя не бачили — лише чули слова. Лариса не приховувала свого ставлення до окупантів.

«Вона не агресивно, знаєте, спокійним тоном говорила: «Що ти мені можеш зробити? Ти прийшов до мене додому, у тебе зброя, у мене немає, ти загарбник!». А я тоді слухала це і думала, що вони її закатують, і вони з неї по-звірячому знущалися. У Бердянську всіх струмом катували», – поділилась Ольга.

Поки Ларис на була «на підвалі», вдома залишався паралізований чоловік, за яким більше нікому було доглядати. Ольга розповіла, що коли він помер, Ларису навіть не пустили на похорон.

Ольгу з ізолятора випустили на початку січня. За кілька днів жінка зібрала речі і зі складнощами, але виїхала з окупації за кордон. Звідти вона почала звертатись до правозахисних організацій, поліції, щоб донести інформацію про цивільних, яких мордували в бердянському ІТТ. Зокрема про пенсіонерку Ларису Мачильську.

В середині лютого 2023 року окупанти відпучтили Ларису. Але з умовою, що жінка оформить російське громадянство, стане свідомою та переконливо це демонструватиме.

«Моя матір живе в приватному секторі. Вони приїхали, повісили на будинок цю ганчірку свою — прапор. З цим вона жити не могла, і постійно до неї приїжджали перевіряти, чи не зняла той триколор. Мабуть, проводили з нею якусь роботу», — розповідає син Роман.

Звинувачення у теракті

На думку Романа, його матір практично переслідували місцеві колаборанти, які подалися працювати в окупаційну поліцію.

В березні 2023 року Ларису Мачильську затримали вдруге. Пенсіонерку зупинили дорогою додому та вже не відпустили. За кілька місяців росіяни звинуватили її в підготовці теракту. За версією спецслужб рф, у вересні 2023, Лариса Мачильська (на той час вона вже була затримана— ред.) отримала від українського куратора складові для саморобної вибухівки. Зберігала їх удома, а у визначений день нібито сховала в смітнику. Безпосередньо підірвати пристрій начебто мала інша людина. Але про підготовку теракту у Василівському районі Запорізької області нібито дізналися співробітники ФСБ. Вони вилучили пристрій і заарештували «підозрюваних», а згодом оприлюднили запис «зізнання» Лариси.

На відео бердянка каже, що вибухівка повинна була використовуватися для теракту в Бердянську. Дехто Олександра повідомила їй, що банки треба передати людині через схованку. Для передачі банок жінка обрала сховок на своїй вулиці, біля магазину в сміттєвому баку. Сфотографувала його та відправила Саші. Лариса каже, що віднесла банки з вибухівкою у сміттєвий бак.

Під час «зізнання» жінка збивається та затинається. Російські спецслужби додали до відеозізнання кадри смітника біля крамниці — той самий «сховок», скрин нібито переписки Лариси Мачильської з жінкою на ім’я Олександра, зізнання чоловіка, який, за версією окупантів, мав підірвати місцевого колаборанта, а також кадри «імітації диверсійно-терористичного акту», де вдалині видно охоплений вогнем легковик.

На час слідства та суду Ларису перевели до росії — у СІЗО №1 Ростова-на-Дону. У Ростові немолода змучена українка буквально підкорила інших полонянок сміливістю, жагою до життя та позитивним настроєм. МІПЛ розшукала жінку, яка певний час перебувала з Ларисою за ґратами в Ростові.

Військовослужбовця, бойова медикиня з «Айдару» Лілія Прутян, яка разом з Ларисою була в Ростові, а згодомс потрапила в обмін, згадує бердянку з теплом.

«Ми постійно, як виходили разом, сміялися, бо вона щось смішне розказувала. Я її Лоріком завжди називала… Наскільки пам’ятаю, зі здоров’ям в неї були проблеми, але вона була дуже позитивною, вірила в краще, в те, що її обміняють, заберуть, вона не падала духом», — розповідає Прутян.

Каже, що бердянка дорікала охоронцям за те, що вони зробили з Україною, за те, що вони завойовники. А охоронці опускали голову і все.

«Вона кричала: «Ви позбавили нас і дому, і землі, «освободітєлі» чортові». Кажу: «Лорік, тихіше, бо нас відлупцюють». А вона не боялась. Російською говорила, щоб вони розуміли. Дуже смілива людина, яка знала, чим їй усе це загрожує, але її це не зупиняло», – згадала захисниця.

У Ростовському СІЗО двориком для прогулянок називалася клітка розміром 2 на 5 метрів — для ув’язнених із двох камер. Якщо ж виводили більше бранців, використовували на 3 метри довшу клітку.

«Прогулянки тривали максимум 20 хвилин, пів години. Можна було ходити, займатися спортом, дивитися на небо крізь шари сіток… Нас не кожен день виводили, було таке, що і тижнями не виводили взагалі. Ви ж знаєте, як до нас, українців, там ставляться», – розповіла Лілія.

Але жінки підтримували одна одну. І це допомагало. Лілія згадує, яка паніка зчинилася в пенітенціарному закладі, коли полонені поділилися туалетним папером:

«Ми могли, коли розносять їжу, перекинутися словами. Пам’ятаю, колись туалетний папір вони попросили, в них зовсім не було. Я Лоріку дала. Так там такий “шмон” був. Охоронці через камери побачили нас і мало не до стінки поставили, бо передали рулон», – розповіла жінка.

Лариса ділилася з Лілією хвилюванням за дітей — хоч вони всі троє вже й дорослі, але ж хто де. Син служить, одна донька — за кордоном, інша — в окупації. І матір за всіх переживала. А ще розповідала про рідний дім, про те, як протестувала проти окупації.

«Вона казала, яка у них була спільнота міцна. Вони з жінками спілкувалися до війни, тому і під час окупації продовжували. Потім були демонстрації. Лорік розповідала, що виносила колонку і ставила українські пісні, що дужедратувало окупантів. І вмикала на всю гучність. І в цьому вона вся», – поділилася військова.

Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону у справі Лариси Мачильської провів 8 засідань. 67 річну жінку звинуватили у підготовці теракту, участі у терористичному товаристві, а також незаконному зберіганні вибухівки. Їй загрожувало 16 років за ґратами. Але суд несподівано пом’якшив вирок. 27 березня 2024 засудив українку до 7 років у колонії загального режиму.

Вже 2,5 роки Лариса Мачильська перебуває у виправній колонії № 28 у місті Ленінськ Волгоградської області. З нечастих листів відомо, що у жінки дуже погіршився зір, часто підвищується тиск, і, хоч вона не скаржиться, рідні хвилюються.

Син бердянки каже, що всі ці роки, доки матір у російських застінках, він не мав змоги її підтримати та обійняти, не чув її голосу. Але ж за міцним характером ховається втомлена та беззахисна жінка.

«Вона дуже змучилася на етапах, коли була невизначеність. А зараз не жаліється… Посилки мінімальні дозволяють відправляти, там є магазин, тож вона каже, що хоч за рахунок цьоговиживає. Не дозволяє собі падати духом і дуже чекає зустрічі, і ми теж чекаємо», – каже Роман.

Лариса Мачильска у російському полоні вже понад 1300 днів. Викрадену в Бердянську пенсіонерку нещодавно взяла під патронаж литовська депутатка Європарламенту, членкиня групи Європейської народної партії та колишня міністерка оборони Раса Юкнявічене у межах адвокаційної кампанії МІПЛ Freedom Ambassadors. Це означає, що політикиня зможе на міжнародному рівні висвітлювати історію незаконно ув’язненої цивільної українки, щоб вимагати від Росії її звільнення.