Відео про бердянців

Сьогодні Наталя Вареник живе в Дніпрі, вчить дітей музиці, організовує благодійні концерти та живе тим, що їй важливо.

Напередодні окупації Бердянська Наталя Бубнова взяла квиток до Києва, куди мала їхати у відрядження. Віддала собаку сусідці, закрила двері будинку і з чистим серцем поїхала. І не повернулась. Ані додому, ані до собаки.

Питання, яке хвилює чи не всіх цивільних чоловіків: як не відчувати відчуття провини, що хтось воює, а ти – ні. Як справлятися з тиском від суспільства, реагувати на звинувачувальне і кусюче «чого не в окопі» та спілкуватися зі своїми друзями, які нині на передовій. На ці та інші хвилюючі питання відповідає психолог Артем Полуляхов.

Щодня в соціальних мережах ми бачимо як люди неконструктивно висловлюються щодо один одного, а точніше виливають свій негатив, гнів та навіть ненависть. Чому та звідки виникає ця потреба – писати іншим які вони недолугі, ображаюсь зовнішність та виплескуючи жовч. Чому це «підгодовує» таких людей та як з ними боротися? Та чи варто взагалі вести боротьбу чи легше просто ігнорувати чи заблокувати? Конструктивні та корисні поради на цей рахунок дає коучка Вікторія Кравчук.

Оксана Степанчук вже багато років не живе в Бердянську, але досі вважає його своїм єдиним домом. Як дружина військового та мати доньки-підлітка вона впевнена, що війна не має зупиняти наше життя. Опанувати себе та смакувати життя їй допомагають заняття з танців і йоги. Жити повним життям вона навчає й інших жінок. Водночас Оксана волонтерить - допомагає бригаді свого чоловіка. Про те, як знайти баланс і не втратити себе дивіться в повній версії відеоінтерв'ю.

Психологиня Антоніна Ковшун пояснює, чому так буває, що відчуває людина в такому стані і як із цим бути. Це природна реакція на війну, втрати і біль.

Бердянка Оксана Степанчук – тренерка з йоги та танців, яка живе у Коростені, а її чоловік третій рік боронить Україну. Вона збирає кошти для військових, організовує благодійні заходи й щодня тримається заради нього, доньки і себе. Її танець не про сцену, а про силу.

Колись ми мріяли про самореалізацію, великі проєкти, подорожі й кар’єрні сходи. А сьогодні хочемо просто мати дім, бути поруч із близькими й не чути сирен.

Ірина Дєдушева – журналістка, гендерна експертка й дружина військового. На початку повномасштабної війни разом із чоловіком вона евакуювалась із Києва до села на Вінниччині. Згодом подружжя повернулося до столиці – працювали, волонтерили, трималися одне за одного. А потім він пішов на фронт. Це історія про людей, які не здаються. Які вміють любити й жити навіть тоді, коли світ навколо тріщить по швах.

Після повернення з війни багато військових опиняються в новій реальності – з тиском від суспільства. Те, що мало би бути безпечним тилом, іноді перетворюється на простір нерозуміння.