Що хорошого сталося у бердянців за час повномасштабного вторгнення – опитування 

Редакція «Бердянськ 24» провела опитування серед містян, запитавши, що хорошого сталося з ними за ці 4 роки. Відповіді зібрали в матеріалі.

Найголовніша цінність – нове життя та родина

Попри всі жахи війни, життя триває, і найяскравішим свідченням цього є народження дітей. Для багатьох бердянців саме поява нового покоління стала тим самим хорошим, що сталося за час великої війни. Коментарі рясніють щасливими зізнаннями: «Народився син», «Народилася донька», «Народилася третя дитина, третя дівчинка». Хтось ділиться радістю нового статусу, зазначаючи, що за цей час вони стали дідусем і бабусею.

Люди знаходять сили створювати нові родини – одна з дописувачок поділилася, що вийшла вдруге заміж. Інша жінка розповідає складну, але життєствердну історію: вона також вийшла заміж та народила четверту дівчинку. І хоча побут важкий, а гроші йдуть на оренду квартири, ці радощі рятують. Родина, діти та онуки поруч – це те єдине, що, за словами коментаторів, залишилось від щасливого життя.

Очищення оточення та переоцінка цінностей

Війна виступила каталізатором, який показав усе фальшиве та залишив поруч лише своїх людей. Один із дописувачів зазначив, що найбільший позитив це те, що поруч залишилися ті люди, за яких не соромно, а зрадники відпали. Така радикальна зміна оточення допомогла багатьом зрозуміти, хто є справжнім другом, а хто – ні.

Для інших найбільшим щастям стала сама можливість просто жити далі. Фрази «Досі живий і відносно здоровий» або «Ми ще живі…» у відповідях цивільних людей звучать як найвища цінність. 

Новий дім, але думками завжди в Бердянську

Багато бердянців були змушені покинути рідне місто та починати все з нуля на новому місці. Хтось відкрив для себе нові горизонти: 

«Стала більше їздити по Україні. Побачила багато гарних міст. Побувала за кордоном».

Є й ті, кому вдалося зробити серйозні кроки для облаштування нового життя. Одна з колишніх мешканок Бердянська ділиться особистою перемогою – вона купила собі новий дім. Жінка пише, що житло потребує великого ремонту, але тепер їй не треба переїздити по чужим квартирам, як раніше. 

Проте навіть така велика радість не здатна затьмарити тугу за малою батьківщиною. 

Вона додає: 

«Але в думках моїх завжди Бердянськ. Якби звільнили Бердянськ, я б продала цей дім і повернулася додому».

Біль окупації, сарказм та віра

Звісно, далеко не всі змогли знайти у собі сили побачити бодай щось хороше. У декого запитання викликало обурення або глибокий сум. Та все ж крізь цей біль проступає головне – ідентичність та віра в майбутнє. Люди згадують про волонтерство та допомогу Збройним Силам України, наголошуючи: 

«Разом наближаємо нашу перемогу!». 

А найтеплішим промінчиком серед сотень емоцій залишається коротка, але важлива фраза однієї з учасниць обговорення: 

«Хороші думки, Що Бердянськ це Україна». 

І поки живе ця віра – живе і сам Бердянськ.