«Згадка про Бердянськ на кожному фестивалі». Інтерв’ю з Олександром Ханданом – засновником благодійного українського фестивалю в Кракові

Про діяльність «Галасу на Ґанку» та її засновника Олександра Хандана «Бердянськ 24» дізнався з його інтерв’ю Євгену й Олександру Шайтановим – кореспондентам молодіжного видання «Неформат» студії журналістики «Юнпрес» Бердянського Палацу дітей та молоді.

– Розкажіть, будь ласка, з чого все почалося?

– Я в Польщі опинився сім років тому, бо поїхав у відрядження працювати в міжнародній мережі Vian, яка на даний момент налічує 160 тату-студій. Спочатку моя задача була розвивати цю мережу в Польщі, далі моя діяльність розширилась, бо рік тому ми почали з друзями влаштовувати заходи для українців в Кракові. Почали з того, що зробили так звану барахолку благодійну, яка мала попит. Побачили, що людям цікаво, й вирішили цей формат розвивати, продовжувати. За рік ми створили більше різноманітних складових для наших заходів – додали сцену з артистами, фуд-корт, зону з майстер-класами,  інтерактивами, іграми, розвагами для гостей. І в поєднанні з тою самою барахолкою, яка теж перетворилася на маркет українських митців, різних хенд-мейд виробників і місцевих брендів, ми поступово переросли в формат фестивалю. Здебільшого мене оточують творчі люди, мої друзі, яким цікаво те, чим ми займаємося. Ми охоче робимо це разом.

– Чому ви вирішили поєднувати саме українські традиції та культуру з благодійністю, а не просто збирати гроші в банку, як роблять інші волонтери в Інстаграмі?

– Нам хотілося, щоб люди щось нове та цікаве пізнавали, щоб пригадали щось пов’язане з домом, щоб розкривали свої таланти ті, у кого є в цьому потреба. Тут багато складових, насправді. Мені здається, що наша культура дуже багатогранна, наша історія доволі велика, й багато людей могли б це все пізнавати. Ми раді, що ми є майданчиком, де це може відбуватися. Так само багато людей можуть не знати, забувати, бути віддаленими від цікавих культурних та історичних моментів, і ми якраз можемо з цим допомогти.

   Просто так збирати гроші важко: ми не блогери, у нас немає великої аудиторії – ні у кого з організаторів. Отже, ми робимо щось цікаве, люди на це йдуть, їм подобається, вони за це платять, ми збираємо відповідний прибуток і можемо донатити.

– Який момент з усіх « галасів», що вже відбулися, вам запам’ятався найбільше?

– Класно було в перший раз, коли ми зібралися, взагалі не знали, чи хтось прийде, чи буде якийсь попит і цікавість. Тоді прийшло майже сто людей, і це був дуже важливий момент для нас. Потім, коли прийшла перша тисяча гостей, і ми отримали цю інформацію – цей момент також дуже запам’ятався. Нам писали багато, говорили слова подяки, що гості відчули себе як вдома, що їм дуже не вистачало такої події, що загалом це принесло якісь позитивні враження, знайомства і так далі. Я можу довго перераховувати список таких моментів, які запам’яталися. Найчастіше, вони пов’язані з позитивними враженнями від події та подяками від гостей.

– Як, на вашу думку, «Галас на Ґанку» впливає на українців у Кракові? Чи помічаєте, що завдяки таким ініціативам вони починають більше відчувати себе згуртованою спільнотою, а не просто діаспорою на чужині?

– Я сподіваюся, що так – людям це близько, вони знайомляться, об’єднуються ідеєю, спільною історією. Насправді, цей фестиваль є таким собі осередком саме українців зі схожими поглядами. Всі ми різні, але стовідсотково ті, у кого схожі цінності з нашими, відчувають, що вони не самі, що є коло спілкування, є люди з такими ж поглядами. На попередньому заході було півтори тисячі людей, це не мало, але ми розуміємо, що в Кракові десятки тисяч українців, тому ще є куди рости.

– Чи є в «Ґаласі» якісь особливі «бердянські» акценти, можливо в музиці, їжі чи гуморі?

– Я думаю, що так. Ми всі – організатори з різних міст України, й кожен приносить якийсь шматочок від себе. І що я можу додати: згадка про Бердянськ у нас точно є майже на кожному фестивалі. У нас є такий прапор, на якому написано «Бердянськ – це Україна». І ми його часто вішаємо на видному місці. Прапор мені передали батьки й вони були присутні на фестивалі. А минулим літом ми продавали пахлаву, ходили, кричали: «Пахлава медова!», зазивали людей на фестивальні заходи. Це як раз чітка аналогія з нашими пляжами, спогади про те, як це відбувалося. До речі, кукурудзу ми також продавали й літом будемо продавати знову.

– Якщо ми уявимо собі українця, який перебуває за кордоном, побачив або відвідав ваше дійство, та надихнувся й думає: «Хочу теж щось подібне провести у своєму місті», то чим ви йому порадили в першу чергу? На що звернути увагу?

– Я не проти того, щоб розвивалася подібна історія в інших містах. На що звернути увагу? Якнайменш, починати треба з зрозуміння, що ця людина має за собою у своєму місті. Чи є якесь певне коло спілкування? Якісь знайомства? Якісь заклади? Якісь локації? Наскільки людина обізнана в тому, що в її місті відбувається? Ми орієнтувалися на українські заклади. Якщо брати подібну модель, то треба знати, з ким можна співпрацювати. Ось все це аналізуючи, ми шукали, хто нас підтримує, кого можна залучити, запросити – з цього всього й будували.

   Команда – це супер важливий аспект будь-якої діяльності, це люди, з якими ти починаєш і робиш. І у нас так склалося, що ми просто зі своєю компанією дружно почали. Але якщо людина починає з нуля й не залучається підтримкою друзів, як це сталося у нас, то треба зібрати людей-однодумців зі схожими поглядами, об’єднатися ідеєю та починати рухатися у потрібному напрямку. Починати з пошуку локацій, партнерів, учасників, рекламу робити. Можливо варто почати з того, щоб обговорити питання з організаторами вже існуючого заходу.

   Не факт, що всі будуть відкриті, але в теорії можна спробувати. Головне – не боятися пробувати.

– Чи плануєте ви надалі проводити «Ґанки»? Якщо так, то що найбільше надихає вас продовжувати організацію подібних фестивалів?

– Звісно, надихає саме результат. Те, що ми робимо, відгукується в наших гостях, у враженнях і акумулюються в більш-менш значну суму допомоги Збройним силам. Тому цілком цих двох складових вистачає, щоб продовжувати.

– Яку б одну річ ви порадили людям зробити вже сьогодні, щоб світ став кращим?

–  Скоріше за все, я би порадив бути вдячними тому, що люди мають, і тоді буде легше жити та легше сприймати те, що відбувається навколо. Бути вдячними собі, вдячними оточуючим. Це може трохи допомогти йти далі й робити світ краще навколо себе. Можливо з цього можна почати.

Читайте також

Авторка з Бердянська Юлія Киця презентувала свою книгу