А може і ще хтось так вважає. Логічним є наведення порядку у комунальній, соціальній та інших сферах життя, ліквідувати наслідки правління популістів. Логічно, що треба було б навести лад і у питанні історичної правди, тим більше, що це парафія такого крупного спеціаліста, як Ольга Яланська. Та фото, яке наведено як ілюстрація, не дозволяє так думати, місцева влада знов жує замусолену, просякнуту нафталіном жуйку про Воронцова-засновника міста. Мер, вітаючи містян із Днем міста, використовує як фон саме Воронцова. Днем міста традіційно вважається день визволення Бердянська від німців, 17 вересня. Логічним фоном було б зображення моряків-десантників або торпедного катера. А при чому тут «визволитель» Воронцов?
Доречі, 17 вересня, на День міста я вирішив відвідати міський ярмарок-виставку, яка проходила у палаці культури. На сходах міліціонер, який, напевно, охороняв виставку, привітався зі мною та запропонував звернутися до стенду, де роздаються каталоги виставки, «там буде жінка з рудим волоссям». Очевидно, переплутав мене з кимось. Та все ж таки я вирішив підійти до цього павільона. Жінка у павільоні люб’язно вручила мені брошуру під назвою “Каталог виставки». Нашвидкоруч глянувши лицеву сторінку каталогу, я вирішив залишити у зошиті сподагів та вражень свій запис. Адже на центральному фото було зображення Воронцова. От тільки що це - пам’ятник, мала архітектурна форма, незаконне будівництво, скульптура чи елемент декору незрозуміло й досі, бо ніяких правовстановлюючих документів місцева влада не надала громадськості й досі. Якщо Воронцов сприяв заснуванню міста, то чому у радянські часи у численних краєзнавчих путівниках про це жодного слова? Бердянці про це дізналися лише кілька років тому. Про фігуру царського сатрапа Воронцова, діяльність Бердянської «Свободи» щодо протидії вшанування його у Бердянську, про його сумнівну роль у заснуванні міста я неодноразово писав, зокрема, у своєму блозі на сторінках місцевої Інтернет-газети «INFO». У зошиті відгуків я й написав, що розміщувати фото Воронцова як головне – ганьба. А от фотографії моряків-десантників, торпедного катеру, різні місцеві пейзажі чомусь розміщено по бокам як другорядні. І за що така честь представникам російського окупаційного режиму від громадян України, які мешкають у 21 столітті? Коли вже закінчиться це раболіпство? На фото під Воронцовим зображено надпис «Графу Воронцову от жителей Бердянска». Хто розписується за всіх «жителей Бердянська» неважко здогадатися, варто лише згадати, хто проштовхував питання побудови цієї загальнонаціональної ганьби у центрі міста. Логіки у цій підбірці фото ніякої. А чим завинили фото із зображенням Леніна, бичка-годувальника, жаби, дачників (у робочіх позах)?
Господиня павільону, як виявилося це директор кінотеатру «Юність» Олена Сівер, перечитавши мій відгук, не погодилася із моєю думкою і намагалася виступити у ролі експерта-краєзнавця та історика-аматора. Зробила якусь мляву спробу втовкмачити мені, що Воронцов є засновником міста. Чули-перечули вже про це. На питання, а де вона була, коли я організовував міжнародне пікетування відкриття монумента Воронцова, чому не організувала антипікет, то виявилося, що ні слів, ні аргументів відносно цього нема, є тільки сліпа віра у те, що Воронцов засновник міста, бо він… його заснував. Така глибокофілософська сентенція не є аргументом для мене. Воронцов свого часу видав указ про виділення земельних ділянок. Але сам факт наявності указу, датованого 1827 роком, не означає заснування міста. Бо землельні ділянки виділяли неодноразово, наприклад, у 2011 році, але про заснування міста тоді не йшлося. Відчуваючи брак аргументів, Сівер намагалася відправити мене на другий поверх будинку культури, де роташувалася виставка стендів краєзнавчого музею, яку, нібито, представляла директор музею Ноздріна. Я подякував за це, та сказав, що вищеозначена особа не є для мене спеціалістом у цій галузі. Адже, на превеликий жаль, Людмила Федорівна, керуючи більш ні два десятиліття краєзнавчим музеєм, не знає, у якій країни знаходиться місто Єйськ. Бо два роки тому, на мітингу, присвяченому відкриттю вищевказаної споруди, вона висловила радість з того, що тепер на Україні є чотири пам’ятника Воронцову: у Одесі, Севастополі, Єйську і тепер у Бердянську (яке щастя!). Загальновідомо, що Єйськ знаходиться у Росії, прикро, що директор музею цього не знає.
Отже після розмови про аргументи та факти із людьми, які не володіють ні першим ні другим тема, нібито, й вичерпана. І трошки гумору. У фольклорі є таке страховисько Змій Горинич. У нього було одне тіло та три голови. А у нашому випадку тіл багато, а думка одна. Мимоволі після вбогого мислення нібито грамотних людей мутант Горинич виглядає добродушною домашньою рептилькою.
