Разом із чоловіком і маленькою дитиною Олена виїхала з Бердянська з окупації у квітні 2022-го.
Це було дуже складне рішення. Було страшно наважитись, ми не знали, як пережити цю дорогу. Поруч чутно Маріуполь, який кожен день розстрілювали, – згадує Олена.
У рідному місті жінка мала власний бізнес, якому в грудні виповниться шість років – пошиття іграшок-подушок на замовлення.
У мене був асортимент з більше ніж ста класних іграшок та багато клієнтів. А все почалось з того, що якось тато подарував мені 500 грн на Новий рік і я відшила один екземпляр. Іграшки класно пішли, і так я почала свій бізнес з того, що відшивала персонажів з різних мультфільмів.
Коли є індивідуальне замовлення, я питаю про бажаний матеріал, розмір, фактуру, як клієнт каже, щоб це було. І часто кажуть: я вам довіряю, робіть, як ви хочете. І це для мене супер! Люди бачать з соцмереж, фотографій ці іграшки, їхню якість, їм подобається, - поділилася Олена.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, у майстрині зникло бажання шити через відчуття невпевненості у завтрашньому дні. Близько півроку вона не торкалась швейної машинки, але під Новий рік вирішила, що потрібно відновлювати роботу та почати з пошиття подарунків.
Посприяло цьому й те, що жінка відчула попит на її вироби. Навіть коли Олена з сім'єю були в окупації, до підприємиці надходили замовлення.
Я була дуже здивована, що зараз комусь потрібні іграшки. З дому з окупації я вивезла дві швейні машинки. Одну з них я придбала у кредит за два дні до початку вторгнення. Я не хотіла її там залишати, тому що це оверлок (вид швейної машини, — ред.), про який я дуже давно мріяла.
Весною Олена запустила свій швейний лайфстайл блог, де розповідає, як іде до своєї мрії та надихає підписниць:
Говорю: дівчата, саме зараз треба це робити, тому що іншого кращого часу не буде. Я збираю маленьку спільноту. У нас уже є свої жарти, меми, класний зв'язок.
Підприємиця каже, що таке рішення прийняла, бо після переїзду було самотньо, хотілось поділитись з кимось своїм шляхом. Водночас Олена зрозуміла: треба починати розповідати про свою роботу, адже "доти всі думали, що за іграшками сидить повноцінна команда швачок".
Якось Оленина психотерапевтка переслала їй новину про зустріч у «ВОНА хаб», і жінка наважилась прийти, хоча раніше ніколи не відвідувала такі заходи.
Я прийшла у хаб, побачила, що є класний швейний рух, є жінки, з якими можна поспілкуватись — ось так ми познайомились. Я вже туди як на роботу ходжу. Хаб мене надихнув, тому що туди приходять, як мені здається, амбітні жінки, в яких є потужна мотивація і класні ідеї. Усі щось хочуть, і це класно знаходитись там, де є такі ж як ти.
Саме зустрічі у "ВОНА хаб" надихнули і вмотивували жінку податися на пітчинг мікрогрантів. Так Олена змогла отримати кошти, на які придбала необхідне для шиття та блогу обладнання:
Пітчинг став моїм першим публічним виступом, я дуже хвилювалась. А вже через три-чотири дні мені повідомили, що я та ще дві дівчини отримали грант. Це дуже підсилило мою мотивацію, я побачила, що це не фантазія — все можна зробити.
Олена ділиться: нове обладнання значно пришвидшило роботу, зробило її ефективнішою.
Коли ти шиєш на старій машинці, якій вже безліч років, то вона ледве строчить, як трактор. Новенька ж шелестить, швидко все робить та якісно. Ти тоді просто кайфуєш від роботи.
Наостанок жінка розповідає улюблену історію, яка мотивує її не зупинятись:
Коли війна розпочалася, знайомі розповідали, що бачили вдома у своїх друзів мої іграшки — вони їх вивозили з собою. Коли люди евакуйовувалися, то брали з собою мої іграшки. У мене (в асортименті, — ред.) є котики-кубики, то вони їх з собою катали з країни в країну, з будинку в будинок. Я навіть не могла подумати, що вони такі цінні для людей. З ними пов'язані історії, посмішки, радість, задоволення — це герої, яких дуже люблять.
