«Буду почувати себе героєм, коли першим зайду на танку в Бердянськ». Історія загиблого на фронті Андрія «Колдуна»

Бердянськ 24
20.05.2024 · 16:52 · переглядів - 1251

30 квітня в боях на Луганщині загинув 23-річний бердянець, молодший сержант Андрій «Колдун». Що мотивувало молодого хлопця піти на фронт? Про що він мріяв за життя? Чому рідні не створюють петицію про надання йому звання героя України? Про це «Бердянськ 24» розповіла наречена полеглого бійця Альона Наконечна

«Буду почувати себе героєм, коли першим зайду на танку в Бердянськ». Історія загиблого на фронті Андрія «Колдуна»
Андрію назавжди 23... Два останні роки свого життя він віддав за те, щоб врятувати Україну. Фото: особистий архів "Колдуна"

«Я не можу сидіти тут, тому що вдома війна»

Після закінчення школи в Бердянську Андрій вступив до Львівського військового інституту. Втім, покинув навчання через «радянщину» в системі.

До повномасштабного вторгнення Андрій жив і працював у Польщі. Саме там він зустрів Альону. Війна та окупація рідного Бердянська застали пару за кордоном. За віком (у 2022 році йому виповнився 21 рік – ред.) парубок не підлягав мобілізації, але все одно вирішив піти на фронт добровольцем.

«25-го (лютого 2022 року – ред.) у нього день народження. Я приходжу з кульками, з тортиком для нього, з подарунками, а він починає збирати при мені речі. Каже, що я не можу сидіти тут, тому що вдома війна, я не почуваю себе чоловіком. Ми (з другом – ред.) сьогодні їдемо в Україну. Але я дуже сильно просила його, щоб він не їхав, почала плакати: «Коханий, ти не можеш мене тут лишити одну, будь ласка, давай ти пізніше поїдеш». Я ж, як і всі, думала, що війна закінчиться через три тижні, я була впевнена. Думаю, от коханий доки збереться, війна вже закінчиться», – згадала Альона.

Дівчина розповіла, що Андрій ще зі шкільних років був готовий в разі потреби захищати свою країну.

«Він сказав, що я за чоловік, який сидить за кордоном, коли мою країну треба захищати? Розповідав, що коли почався Майдан він навчався в школі. І ще тоді знав, що як, не дай Боже, коли він підросте почнеться війна, скільки б йому років не було, він обов'язково піде захищати свою країну», – поділилася Альона.

Він вимущено став військовим на час війни. Після перемоги "Колдун" мріяв повернутися до цивільного життя в Бердянську. Фото: Азов

Умовляннями та сльозами дівчина затримала хлопця, але через кілька місяців він все одно повернувся до України. Спочатку Андрій вступив до ССО "Азов" під Києвом (нині 3-а штурмова бригада), але цього йому було недостатньо. Він хотів бути на передовій. Так хлопець приєднався до Азову. Головною мотивацією парубка було звільнення рідного міста.

«Він завжди мріяв повернутися у свій Бердянськ. Він шалено любив це місто. Завжди казав: «закінчиться війна, в армії я не буду. Я повоюю, я відіб'ю наш Бердянськ». Він повторював: «буду почувати себе героєм, коли першим зайду на танку в Бердянськ». Він дуже сильно марив Бердянськом, про те, що він буде його звільняти», – наголосила кохана загиблого.

«Хотів відкрити кав'ярню в Бердянську»

Вона зауважила, що ще до початку повномасштабного вторгнення, «Колдун» всі свої плани пов’язував лише з рідним містом.

«Андрій просто марив Бердянськом. У нього Бердянськ це такий мегаполіс. Я не бачила, щоб так сильно любили своє місто, як він любив свій Бердянськ. Ми у 2022 році планували, що повернемось з Польщі в Україну. Він хотів відкрити якусь кав'ярню, звісно, в Бердянськ», – розповіла Альона.

Незважаючи на вік, навички, знання та набутий на "нулі" військовий досвід дозволили "Колдуну" очолити взвод. Фото: Азов

Влітку минулого року їх взвод перевели на Луганський напрямок, де азовці брали участь в боях у Серебрянському лісі. Після одного з поранень Андрій зробив Альоні пропозицію. Молоді планували сімейне життя після закінчення війни, мріяли народити дитину і ще одну всиновити, хотіли купити квартиру та ще багато чого.

«Він завжди казав, що у нас буде син. «Зараз я маю зробити все по максимуму для того, щоб коли йому стало 18 років, він не пішов воювати. І щоб потім мені знову не довелося воювати». Він завжди казав, що де б не знаходився, скільки б років не прожив в іншій країні, все одно дім – це Україна. Він завжди казав, що ніде так комфортно не буде, як вдома. І дім треба захищати до останнього», – запевнила Альона.

Наречена жила та працювала за кордоном, але при кожній можливості побачитися з Андрієм приїжджала до України.

«Наші стосунки це просто історія з валізкою. Я постійно беру собі відпустку, як тільки знаю, що в коханого є час або вони там, де більш-менш спокійно, щоб у будинок не прилетіло, туди я завжди їхала. Я на роботі менше часу проводила, ніж в Україні. Я мала повернутися в Шотландію, дізналася, що коханого поранили, приїхала до нього в Харків. Я такий у нього пасажирчик. Куди коханий, туди завжди їду я за ним», – поділилася наречена загиблого.

Мріяв бути розвідником

За час служби в Андрія було кілька можливостей перевестися в тил, але хлопець обирав передову, воєнні дії та не міг покинути побратимів. «Колдуна» призначили командиром відділення, а потім – взводу.

«Хлопці, коли писали йому прощальні листи, всі завжди писали, що він до кінця був борцем за справедливість. Тому, що в Андрія завжди все має бути чесно. Навіть якщо це йому не на руку. У нього завжди мало бути чесно, по плану, чітко і дуже людяно. Він військовий, він був командиром, але в нього спочатку людяна сходинка, а уже потім усе інше», – запевнила дівчина.

«Колдун» міг отримав звання молодшого лейтенанта. Але захисник мріяв потрапити в розвідку і відмовився від пропозиції. Фото: особистий архів "Колдуна"

Його мали перевести в омріяну ГРСП (група розвідки спецпризначення – ред.) 11 травня, але 30 квітня хлопець загинув.

«Нехай моє серце зупиниться, але головне, щоб Андрій жив»

Дівчина згадала, що дізналася про смерть коханого випадково, знайомий показав їй повідомлення «Колдун 200». Альона зізнається, що одразу не повірила в це. Вона була впевнена, що Андрій живий.

«Я сказала відразу, якщо це буде Андрій, труна має бути 100% відкритою. Ми приїхали до моргу, та мені кажуть, що коханого будуть ховати в закритій труні. Я почала дуже сильно кричати, падати на підлогу, я маю його поцілувати. Я розуміла, що дуже сильно хочу торкнутись просто кожного його пальчика й обцілувати кожен нігтик, а мені не дали цього зробити. мені від цього ще болючіше. Мені пояснили, що він довго лежав, і що у нього кульове було саме в голову», – зазначила Альона.

Таким Андрій залишиться у спогадах близьких, рідних і всіх, хто його знав. Фото: особистий архів "Колдуна"

Вона зізналася, що розмовляє з портретом коханого та не уявляє життя без нього.

«Він не просто хлопець, він був для мене і татом, і мамою, і сестрою, і подружкою, і братом, всім. І він був нереально крутим чоловіком. Чоловіком, яким він так і не став для мене. Якби у мене був вибір віддати своє життя, або віддати життя коханого, я б ніколи не обрала себе. Я б 100% сказала, нехай моє серце зупиниться, але головне, щоб Андрій жив. Я почала, знаєте, дуже сильно ненавидіти життя. Я дійсно вважаю, це дуже несправедливо, як життя могло забрати мого Андрія? Просто така пустота в середині», – зізналася Альона.

Зараз вона хоче втілити в життя їх спільні з Андрієм плани, а також переїхати до Києва, щоб мати можливість постійно ходити до нього на могилу.

«Мені потрібно ходити до Андрія постійно, щоб він відчував, що він там не сам, щоб йому там не було сумно. Я вже морального права не маю переїхати за кордон, якщо коханий віддав своє життя за те, щоб я жила в Україні», – пояснила вона.

Петиції про надання Андрію звання героя немає. Олена пояснила це ставленням самого «Колдуна». Хлопець вважав себе не гідним і що таким званням мають відзначати лише тих, хто загинув в бою, забравши перед цим життя багатьох ворогів.




Останні новини Бердянська
сьогодні, 21 червень, п'ятниця 2024
вчора, 20 червень, четвер 2024
19 червень, середа 2024
18 червень, вівторок 2024

Всі новини БЕРДЯНСЬКА

На початок