Схоже, що світ повільно й досить обережно, але все ж почав обговорювати, що буде з Росією після її поразки у війні проти Україні. Так, до завершення війни ще дуже довга дорога. Ніхто не знає, як себе покажуть росіяни у своєму наступі, анонсованому на весну, та наскільки успішним буде наш контрнаступ, який так само очікується навесні або на початку літа.
Проте це не пояснює категоричне "ні" президента США Джо Байдена щодо надання Україні американських винищувачів F-16.
"Ні, F-16 йому (Зеленському – ред.) зараз не потрібні", - сказав американський президент.
Не зовсім тоді зрозуміло, до якої саме операції Захід готує українські сили: до оборонної чи наступальної? Якщо наступальної, то літаки нам дуже потрібні, особливо якщо ми кажемо про деокупацію Криму.
Перегорнувши сторінку другого року цієї страшної й кривавої повномасштабної війни Росії проти України, всі ми хочемо знати, де кінцева точка. Коли закінчиться війна? Чого чекати протягом 2023 року? Які сценарії розвитку цієї війни ми побачимо? Чому Путін не припиняє ядерний шантаж?
Вісім експертів, дипломатів та військових у великому опитуванні ТСН.ua відповіли на ці запитання.
Девід Петреус, американський генерал, колишній очільник ЦРУ
"Вже час думати про гарантії безпеки для України"
Це залежить від великої кількості різних факторів.
Перший – це, очевидно, сильна та нагальна підтримка з боку США та інших членів НАТО, яка має продовжуватися. Особливо, відверто кажучи, з боку США.
Другий – які саме спроможності збираються розвивати українці. Чи вони збираються досягти спільного загальновійськового впливу, який жахає ворога на полі бою? Росіяни цього не досягли. Це танки разом з піхотою, артилерією, ППО, радіоелектронною боротьбою, інженерами, знешкодженням вибухівки, навіть матеріально-технічним забезпеченням. Все це має бути з вами. Наші командні сили досягли цього в бою в Багдаді. Коли це буде, ви зможете змусити ворога посипатися, а, можливо, навіть зазнати колапсу.
Третій – чи можуть росіяни запобігти цьому. Я не думаю. Думаю, що вони вже починають сипатися й зазнавати колапсу. Чи є хтось, хто може переконати Володимира Путіна чи будь-кого, хто буде на той час у Кремлі, що цю війну більше неможливо продовжувати як на полі бою, так і з точки зору фінансового тиску, санкцій та експортного контролю, які будуть збільшуватися? Що після цього все впаде і росіяни зазнають поразки?
Четвертий – у червні ми очікуємо контрнаступу українських сил. Тоді побачимо, як багато вдасться досягти. Багато чого залежить від того, як багато Україна отримає до того часу з того, що було обіцяно Заходом, як швидко українці опанують нові озброєння. Бо не можна досягти спільного загальновійськового впливу, просто маючи ці системи і все. Ви маєте навчитися ними керувати. Тому насправді дуже важко звести все це докупи. Потрібен дуже хороший командний контроль і комунікація, і командири, які розуміють, як досягти цього ефекту.
Тож, такі фактори. Але не зарано також думати про те, як виглядатиме "План Маршалла" (для України – ред.) та гарантії безпеки. В ідеалі, це має бути членство в НАТО, або коаліція країн, які нададуть Україні гарантії статті 5 (Уставу НАТО про колективну оборону – ред.), яку очолять США. І Україні не рано добре подумати про те, які реформи треба буде здійснити, щоб залучити інвесторів. Так, я був директором ЦРУ, пробув понад 40 років у військовій формі. Але останні 10 років я є партнером однієї з найбільших у світі інвестиційних фірм. І я знаю, чого ми шукаємо в країні. Відверто, кілька років тому, коли ми тяжко працювали по Україні, цих елементів там не було.
Роман Безсмертний, український політик та дипломат
Питання повороту буде вирішуватися в найближчі місяці. Осінь цього року, події на Генасамблеї ООН (кожна осіння сесія – це сесія високого рівня), вже дасть відповідь на питання, як світ буде рухатися далі: чи це буде глобальний конфлікт, чи розтягнуте протистояння на певних майданчиках.
Є два варіанти розвитку подій.
Перший – перехід сьогоднішнього світу до глобального протистояння, тобто світової війни, в разі, якщо Китай однозначно займе російську позицію. Це створює вісь Мінськ-Москва-Тегеран-Пекін. Ясно, що "Рамштайн" мобілізується. Зрозуміло, що все почнеться з економічного безпорядку, серйозного обвалу Китаю, а за цим все переросте в протистояння, де достатньо на сьогодні двох вже палаючих майданчиків – це російсько-українська війна та ірано-ізраїльська війна.
Те, що зараз відбувається на Близькому Сході, - це вже черговий етап ірано-ізраїльської війни. Щойно буде випробувана перша бомба, це може послужити колосальним стартом для розгортання в центральній Азії, на Близькому Сході воєнних дій. Тому, я розумію й поділяю кроки, які робить Ізраїль. Це треба зупинити негайно, поки воно не досягло масштабу.
Другий - розтягування в часі російсько-української війни.
До речі, треба розуміти, що можливі й компенсуючі речі. Умовно кажучи, ситуація в Україні закінчується тим, що зафіксовується якась лінія (чи кордон України, чи інша лінія), а напруга переноситься в іншу частину світу. Таке можливо. Бо війна для Путіна – це спосіб життя. Війна йому треба як живлення для продовження його життя. І 2023 рік сформує відповідь на це питання.
Це ж "фюрер". Згадайте похід (Гітлера – ред.) на Велику Британію. Обгадилися, значить розвернемося в іншу сторону. Тут така ж ситуація. До речі внутрішньо я остерігаюся, що в Кремлі почнуть розуміти те, що їм в принципі Україна не по зубах. І щойно це станеться, треба просто очікувати похід у Казахстан, Грузію. Для Путіна немає різниці, йому треба війна.
Якщо впродовж 2023-2025 років світу не вдасться утримати й нанести серйозний удар по кремлівській агресії, по планах Ірану, то 2025 року ситуація зійде з катушок. У мене в цьому немає навіть найменшого сумніву. Світ ділиться, і нас має найбільше турбувати, де пройде кордон між світом демократій і тоталітаризму.
Михайло Самусь, заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань
"Розпаду Росії не буде - там буде фашизм"
Росія програла цю війну ще 25 лютого, почавши цей "стрибок Мангуста". Вони розраховували на швидку війну, тому не були готовими й не готувалися до тривалої війни високої інтенсивності, яка їм вже не по силах. У квітні-травні-червні минулого року вони спробували провести високоінтенсивну загальновійськову операцію на Донбасі, стираючи з поверхні землі Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Зараз вони спробували те саме зробити на Донбасі. Очевидно, що там все затухає.
Незважаючи на те, що було дуже багато прогнозів про широкомасштабний наступ, я наприклад вважав і вважаю, що широкомасштабного наступу не може бути фізично. Росія не має ударних угруповань, які розгорнуті на кількох напрямках. Якщо б вони хотіли проводити операцію з Білорусі, їм треба було б мати там мінімум 50-80 тис., а краще – 100 тис. саме російської армії. Плюс білоруси. І тоді можна було б говорити про якісь три напрямки з Білорусі - Захід України, Київська та Чернігівська області. Те саме й на харківському, сумському та південному напрямках. Про Одесу вони забули - це фантастика.
У них є можливість виконати завдання Путіна – проломити й окупувати Донбас. Проголосити, що це на даний момент цілі "спеціально ї військової операції", спробувати дійсно заморозити конфлікт і перевести це в нескінченну війну, яка б змогла дозволити йому все ж таки уникнути катастрофи. Війна для Путіна – єдиний спосіб вижити політично й фізично. Так, дійсно, у зверненні до Федеральних зборів Путін оголосив про затяжну війну, але не оголосив заходів військового плану, мобілізацію, які б свідчили, що він збирається воювати довго. Він більше говорив, як буде переводити Росію до стану облоги, подальшої ізоляції, що треба затягнути паски й готуватися жити в Північній Кореї.
Я не знаю, чому Путін не хоче оголошувати мобілізацію, бо це для нього єдиний вихід. Але, можливо, генерали пояснили, що у них проблеми з технікою. Можна мобілізувати мільйон людей, але танків більше не стане. Нової зброї і техніки там взагалі дуже мало - це десятки. А те, що сотні й тисячі, - це все-таки дуже застаріла техніка, яка не може бути паритетною із західною, яка буде у нас вже за місяць. Тому, можливо, генерали йому пояснили, що треба якось це вже згортати. Бо, якщо ми будемо підвищувати ставки, реально може бути розгром.
Україна вже наприкінці березня точно буде готова до проведення активних контрнаступальних дій. На яких напрямках? Це цікаво. У росіян дуже складна ситуація. Вони сконцентрували свої основні резерви й сили на Донбасі. У них є три напрямки – Бахмут, Вугледар, Кремінна – де вони намагаються прорвати українську оборону, створюючи клешні. Вони там накопичили сили, які можуть дійсно воювати, мають бойовий потенціал. І українська армія їх там утилізує.
Але крім Донбасу є багато інших цікавих напрямків. Це всім відомий Мелітополь-Бердянськ. І ще є наприклад Херсонська область – форсування Дніпра. Тут цікаво. Це дуже складна й фантастична операція. Але я б її не виключав. А особливо в умовах отримання Україною далекобійних ракет на 150 км. Якщо вони у нас будуть, то наприклад навіть певні логістичні та інфраструктурні об’єкти в Криму, які використовуються зараз для підтримання боєздатності російського угруповання на лівому березі Херсонської області, можуть бути виведені з ладу, і це угруповання почне задихатися. Тому, якщо у нас будуть ці ракети, навіть форсування Дніпра, яке зараз виглядає фантастично, стане більш реалістичним. Бо можна зробити таку підготовчу операцію, коли не лише Мелітополь, а й Маріуполь буде під ударом, і Бердянськ, і Крим. І це створить умови, коли українська армія зможе створити загрозу одразу на кількох напрямках, коли в умовах відсутності мобілізації в Росії резервів буде катастрофічно не вистачати.
Якщо українська армія підійде до Криму, Путіну буде вже пізно проводити мобілізацію. Й використання Путіним у такому випадку ядерної зброї – це фантазії. Уявимо собі, що українська армія підходить до Криму. Ядерна зброя, що? Де може бути удар? Який сенс? Вже все, програли. Якщо українська армія підходить до Криму й розпочинає операцію зі звільнення Донецька, ядерну зброю буде вже пізно застосовувати. Якщо Путін все ж кине ядерні бомби, відбувається що? Статус Північної Кореї для Путіна виявляється найкращим, бо після цього такого ідіота на цій планеті не будуть терпіти.
Європа боїться громадянської війни в Росії, її розпад. А там не буде розпаду – там буде фашизм. І те, що оголосив Путін у зверненні, - це ж фашизм, диктаторський ізольований режим, можливо з якимись зовнішніми партнерами на кшталт Ірану чи Китаю. Але суть у тому, що вони готуються до ізоляції й фашистського режиму, а не розпаду, поки живий Путін. Головне зараз для нас – не боятися, а заганяти Путіна далі під цю лавочку, нехай там сидить. А нам головне зараз – звільнити нашу територію. Ядерне накручування – це надумано. Путін розуміє: якщо він використає ядерну зброю, не буде ніякого фашистського режиму. Його знищать. Навіть якщо Крим і Україна будуть втрачені, він ще там в Росії до смерті може 20 років правити в своїй фашистській державі, якщо вона не розвалиться через економічні бунти.
Павло Клімкін, міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках
"Путін буде вкладати останні гроші в ядерну зброю"
Я звичайно не можу вам назвати в цифрах імовірність різних варіантів. Але я бачу, як варіант, достатньо швидку перемогу. Я бачу і варіант затяжної війни. Він теж є. Путін може поставити на затяжну війну, може чекати на зміну влади у Вашингтоні. Він розуміє, що ця Адміністрація й особисто Джо Байден будуть рішуче виконувати те, що сказали: ми з Україною так довго, як це буде потрібно, й настільки, наскільки це потрібно. І ця фраза не має радувати Путіна, який теж має соціальні й економічні проблеми, й непросту внутрішню політика. Поки що це проявляється обмежено. Але чим далі, тим буде більше.
У Путіна поки що є гроші, яких, за різними сценаріями, йому вистачить десь до середини наступного року. Тобто, до президентських виборів у Росії (17 березня 2024 року – ред.). Лінія Заходу, хоч це не буде сказано публічно, полягатиме в тому, щоб відмовити Путіна від участі в цих виборах, і навколо цього побудувати понятійну в міжнародному сенсі домовленість.
Захід не хоче затягувати війну. Ну й Китаю це не вигідно. Тому є можливість завершення війни в осяжній перспективі. Зараз ми в новому етапі війни. Я його називаю "геополітичним". Захід дуже поки що обережно почав підвищувати ставки. Політичне рішення про постачання танків, а до цього бронетехніки, - це очевидне підвищення ставок. Наші союзники хочуть перемоги, але контрольованої. Як ви бачите, вони готові підвищувати ставки, але так, щоб не було масштабної ескалації. Поки що їхня позиція залишається такою: "Ми безпосередньо не вступаємо в цю війну".
Чи продовжиться дозоване надання військової допомоги Україні з огляду на ризики ескалації з боку Росії? Станом на зараз – так. Але ці "дози" будуть більшими, іншої якості. Тому в цьому однозначно буде прогрес. Якщо ситуація вийде з-під контролю, Захід може піти на ескалацію зі свого боку, й тоді ця логіка зміниться. Але поки що Захід абсолютно свідомо йде на стратегічний підхід у постачанні зброї, який має корелюватися з економічним і тиском ізоляції Росії. Це на сьогодні фундаментальна стратегія Заходу. І червоні лінії, які вони для себе намалювали, - це лише опосередкована участь (у війні – ред.), жодної прямої, й уникнення небезпечної ескалації.
Путін також вирішив піти на підвищення геополітичних ставок, заявивши про призупинення дії договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Це не має жодного безпосереднього військового чи безпекового впливу, бо в той самий день в Росії сказали, що дотримуватимуться обмежень. Наступним кроком Росії, вони про це думають, може бути зміна ядерної доктрини. Звертаючись до росіян 23 лютого, Путін сказав, що Росія буде розвивати свою ядерну тріаду. І це не блеф. Це прямий шантаж. Я думаю, що Путін буде вкладати останні гроші, економити на всьому, в ядерну зброю та засоби її доставки. Він прекрасно розуміє, що це останній важіль для Росії.
Ми з вами маємо Китай, який став гравцем. І це абсолютно свідомо. Китай вийшов із комплексним планом, який складається з нової візії глобальної безпеки. І цей текст ми вже бачили. Він дещо схожий на колишні Гельсінські домовленості 1975 року, але з кількома відмінностями. Дві з них дуже важливі для розуміння всіма: жодної згадки про права людини й повторюється формула "а давайте врахуємо легітимні інтереси в сфері безпеки", що постійно повторюють у Кремлі.
Марія Золкіна, голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів" Фонду демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва та дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук
"Росія не відмовляється від планів деконструкції української держави"
По-перше, Росія дала чіткий сигнал, що не збирається відмовлятися від вже окупованих українських територій.
По-друге, Росія зрозуміла, що її єдиний шанс – це довготривала війна на виснаження.
По-третє, в довгостроковій перспективі Росія готується працювати саме як військова економіка.
Росія не відмовляється від планів деконструкції української держави. Очевидно, що цього року війна не завершиться за будь-яких розкладів. І до завершення ще буде далеко. Чому 2023 рік визначальний? Зараз, у порівнянні з усім періодом цієї війни, для нас складаються найкращі можливості для підготовки бодай якихось локальних контрнаступальних дій, або більшої контрнаступальної операції. Є безпрецедентна політична налаштованість наших західних партнерів, яких нам вдалося переконати, що все-таки Україна має деокупувати свої території, а не заморожувати чинну лінію фронту.
Чи будуть у нас такі самі умови наступного року? Невідомо. Росія робитиме спроби розірвати наш фронт цього року. Невідомо, якою буде ситуація на полі бою. Якщо росіянам вдасться десь наш фронт прорвати, це буде грати в мінус нам, і в плюс тим, хто на Заході ще донедавна вірив у можливість дипломатії. Тобто, вони можуть повернутися до ідеї, що, можливо, краще заморозити лінію фронту та входити в переговори.
Для України на 2023 рік це означає:
1. Росіяни однозначно спробують активізувати воєнні дії для досягнення своїх цілей.
Швидше за все, нам цього варто чекати до акумуляції Україною сил і засобів для контрнаступу. Ми розуміємо, що поставки необхідної кількості західної зброї – це не раніше літа 2023 року. Оскільки Росія це теж прекрасно розуміє, вона очевидно буде пробувати продавити або чинну лінію розмежування, або організувати якісь інший масштабний наступ до цього моменту. Якщо у росіян це провалиться, буде ще один переломний момент, коли вони можуть знову почати грати в історію з дипломатією.
2. Позиційна війна без серйозних рухів лінії фронту протягом всього 2023 року може повернути деяких із наших західних партнерів, зокрема в Європі, до думки, що можливо все-таки замість постійного виснаження й великої інтенсивності бойових дій краще подумати про переговори й замороження лінії фронту.
На Заході немає розуміння, що робити з Росією після цієї війни. Ба більше, немає розуміння, як саме Росія переживатиме поразку в цій війні: зміна режиму, дезінтеграція, внутрішня глибока криза. І ця дискусія не може точитися відкрито, бо слугуватиме фактором консолідації росіян. Це буде грати на руку Путіну для мобілізації економіки й населення довкола воєнної теми.
Але проблема в тому, що поразка Росії може виглядати по-різному.
Одна справа, якщо відбуваються дуже важкі кровопролитні бої, коли Україна наприклад повертає собі контроль над територіями, але це відбувається з дуже серйозними втратами, і ці контрнаступальні операції йдуть дуже складно. Тоді цілком імовірно, що Захід буде голосніше говорити Україні, а чи варто думати про звільнення всієї території, тим паче, що жодних гарантій немає і ресурсів не вистачає.
Другий варіант, коли в результаті якихось правильно спланованих дій чи сприятливих обставин, російський фронт починає просто сипатися. Тобто, якщо події на фронті і перемоги, нехай навіть локальні, будуть здобуватися для України меншою ціною, тоді готовність Заходу підтримати повну деокупацію української території, включно з Кримом, на практиці буде вищою. Умовно кажучи, якщо у вас все виходить, то хто вас зупинить. Але чи вистачить у України ресурсів на такий сценарій?
Щодо Криму, Росії на жаль вдалося, починаючи з 2014 року, а після 2022 року вона це посилила, виокремити Крим в якусь специфічну історію, яка кардинально начебто має відрізнятися від інших окупованих територій. Коли йде розмова про ядерну загрозу з боку Росії, про можливий ядерний удар, ми весь час чуємо від експертів, що Путін не завдасть ядерного удару по Україні. Єдиний тригер – це Крим. На якій підставі? Лише на підставі інформаційної істерії, яку розкручує Росія навколо Криму. Бо більше підстав немає. Це лунає в заявах західних політиків, які були б цілком готові і вважали б це перемогою України, якби Україна звільнила континентальну частину, але при цьому домовлялася фактично про легалізацію окупації Криму, або просто би визнала, що він є окупованим, і вона не буде його деокуповувати.
Це погана історія для нас. Але є хороша новина. За цією історією про особливість Криму не стоїть нічого крім російської інформаційної кампанії. Тобто, це інформаційна бульбашка, в яку Захід повірив. Крим – це вичурна версія зберегти Путіну обличчя. Враховуючи це, є ще одна хороша новина. Якщо б Україні вдалося почати успішне звільнення континентальної частини, то нас зі звільненням Криму навряд чи б хтось зупиняв.
Міхал Марек, директор Центру досліджень сучасного середовища безпеки (Краків, Польща)
"Росія буде весь час тиснути на Захід, використовуючи ядерний шантаж"
На жаль, я не сподіваюся, що ця війна може закінчитися цього року. Кремль готує своє суспільство до довгої війни, яка триватиме роками, а не місяцями. Під час звернення до Федеральних зборів Путін згадав про президентські вибори в Росії, які, за його словами, відбудуться за будь-яких обставин. Тобто, війна проти України буде використовуватися, щоб будувати підтримку серед росіян для Путіна. І російське суспільство в своїй більшості підтримує війну проти України.
Але, одне – це сподівання Кремля. А зовсім інше – це реальність. Маємо надію, що ці мобілізаційні хвилі, які триватимуть в Росії, не допоможуть росіянам кардинально змінити ситуацію. Тому час грає на боці України. І якщо вам вдасться використати його правильно, отримати західну зброю, підготуватися до наступу, можна повільно рухатися вперед. Але до кінця війни ще довго.
Найголовніша перспектива найближчих місяців – це наступ Росії на Донбасі. Тобто, те, що вже по суті відбувається. Я не сподіваюся, що водночас росіяни зможуть організувати ще один наступ на якомусь іншому напрямку. Тобто, вони зосередяться на Бахмуті та інших містах на східному фронті.
Росія також буде весь час тиснути на Захід, використовуючи ядерний фактор. У найближчі місяці Москва буде застосовувати ядерний шантаж, щоб змусити Захід зупинити допомогу Україні, інакше Росія почне якісь ядерні випробування, або лунатимуть прямі заяви, що Росія готова нанести ядерний удар по Україні чи державах НАТО. Проте, я вже не вірю, що на Заході хтось серйозно боїться ядерного удару. Путін настільки часто намагався нас цим залякати, що зараз цей фактор вже не дуже сильний. Хіба що він реально зробить якийсь наступний ризикований крок. Однак росіяни також будуть розкачувати напруження навколо Молдови, будуючи там чорний піар для України, яка начебто збирається штурмувати Придністров’я. Це те, що ми зараз бачимо.
Не дивлячись на це, я сподіваюся, що Захід збільшуватиме підтримку України, особливо збройну. Треба враховувати, що не всі рішення про військову допомогу озвучуються публічно. І тут Захід має дуже сильну надію, що ця допомога призведе до українського контрнаступу. Але не на сході, а на якомусь іншому напрямку, наприклад на півдні. І, коли буде наступ України на Бердянськ чи в сторону Криму, щоб він допоміг не лише відкинути росіян, але й зупинив російський наступ на Донбасі.
Я оцінюю, що цей варіант імовірний, що українці вже за кілька місяців отримають достатньо зброї, щоб організувати успішний контрнаступ. Я не сподіваюся, що цей наступ кардинально змінить картину війни. Але він зупинить російський наступ на Донбасі, як це було під час наступу українських сил на Харківщині.
Юліан Кіфу, радник прем’єр-міністра Румунії
"Такі автократії, як Росія, можуть розтанути за одну ніч"
Отже, з того, що ми бачимо станом на зараз, - це буде довга війна на виснаження. Поточні оцінки – це 3-5 років. Але ми бачили в деяких інших місцях, таких як Сирія, де це триває 12 років з різною інтенсивністю. Що не означає, що це буде повномасштабна чи війна високої інтенсивності протягом всього періоду. Можуть бути епізоди зупинки та відновлення. Це пов’язано з тим, що Росія не змінила жодної зі своїх цілей цієї війни. І цілі, як ми бачимо, будуть зберігатися, поки, (на думку Кремля – ред.) не будуть досягнуті. Україна ж має на меті повернути свої території, вона війна триватиме.
І все це залежить від трьох із половиною чинників.
По-перше, стійкості Заходу підтримувати Україну фінансово, і в першу чергу, військово. Це пов’язано не так власне з бажанням (Заходу – ред.), як із можливостями, які потрібні Заходу для переходу від роботи оборонної промисловості в мирний час до виробництва у воєнні часи, особливо масового виробництва боєприпасів. Це не станеться не одразу. Потрібен час та інвестиції.
По-друге, від стійкості самих українців, армії, боротьби за свою територію та незалежність. І стійкості народу підтримати тих, хто на передовій цієї війни.
По-третє, це здатність українців відбити масовану атаку (Росії – ред.), яка була анонсована на цю весну. І це також пов’язано з продовженням Україною власних атак, інакше ініціатива опиниться в руках росіян. Тому, по-перше, вам треба відбити атаку, по-друге, мати здатність здійснити власну атаку, щоб забезпечити власні стратегії.
Отже, я вже розповів вам про три чинника. І остання половинка пов'язана з самою Росією. Наскільки стійкою є Росія, наскільки довго Путін може вижити без своїх довірених осіб та друзів? Звичайно, будь-які автократії похитнути набагато складніше. Ще є, принаймні за тими даними, які ми маємо, підтримка Путіна, з боку еліт, але не з боку народу. Але в той же час, те, що відбувається з автократіями, вони можуть розтанути за одну ніч від різного набору тригерів, які можуть статися будь-коли. Але ця війна не закінчиться, мені дуже шкода, цього року, якщо це не буде угода, яка не підійде жодній стороні, або у випадку повного занепаду однієї зі сторін, що є малоймовірним в осяжному майбутньому.
Бен Годжес, генерал-лейтенант, колишній командуючий сухопутними військами США в Європі
"Мені не подобається поступовий підхід Заходу щодо допомоги Україні"
Я вірю, що Україна може перемогти Росію, зокрема звільнити Крим цього року, якщо Захід на чолі зі США продовжуватиме надавати все, про що ми заявили раніше: зброю, боєприпаси, обладнання, й також, якщо ми продовжимо зберігати санкції проти Росії. І це, враховуючи якість оборони України, якість стійкості українського народу, а також численні проблеми в Росії… Ми всі знаємо, всі чуємо лише про величезні тисячі російських військ. Але ці цифри перебільшені, і у росіян стільки проблем, вони зазнають стільки втрат, у них стільки внутрішніх протистоянь між Пригожиним, Кадировим, Шойгу. Я думаю, що дуже реалістично очікувати, що Україна досягне успіху цього року, якщо все це триватиме. Але ми також повинні чітко розуміти, що Україна також зазнає багато втрат.
Мені не подобається дуже поступовий підхід (щодо дозованого надання Україні озброєнь – ред.), який використовує Захід. Я розумію деякі причини цього. Я просто не згоден з цим. Думаю, що Адміністрація США повинна сказати, що ми хочемо, щоб Україна перемогла, і ми хочемо, щоб вона перемогла цього року. Найшвидший спосіб припинити вбивства, припинити поширення цього конфлікту – це переконатися, що Україна виграє цього року. Це означає повернення всіх її територій, особливо Криму. І тому, якщо Україна дасть чітко зрозуміти Білому дому, Пентагону та Заходу, що їй потрібні можливості звільнити Крим цього року, це означає, що їй потрібна високоточна зброя великої дальності, яка б могла ізолювати й зробити Крим непропускним для російських військ. Це не призведе до великих втрат з боку України.
Якщо Україна матиме засоби дальнього радіусу дії, чи-то ATACAMS, чи-то F-16, чи-то безпілотники, наприклад Gray Eagle, чи-то наземні бомби малого діаметру (Ground Launched Small Diameter Bombs – ред.), це зможе унеможливити перебування російського флоту, авіації та їхньої армії в Криму. Це був би найшвидший шлях до звільнення Криму. А також високоточна зброя великої дальності – це те, що дозволило б Україні перемогти прохідну російську артилерію в масовій російській піхоті. Вам не потрібно вбивати всю російську піхоту. Треба просто унеможливити підтримку масової піхоти російською артилерією. Ви робитимите це, знищуючи штаби, склади боєприпасів та логістику. Для цього вам потрібна далекобійна зброя більшого радіусу дії, ніж сьогодні має на озброєнні GMLRS чи HIMARS. Це та можливість, за яку б я адвокатував. Якого б типу вона не була. Є різні види. Здатність (наносити далекобійні удари – ред.) - це найважливіше.
Джон Гербст, колишній посол США в Україні, директор Центру Євразії в Atlantic Council
"Заяви Адміністрації Байдена щодо цієї війни дуже слабкі та нечіткі"
Ми знаємо, що російські військові не мають успіхів у цій війні. Путін та Кремль мають пояснити своєму народу, чому вони так погано воюють. Тому вони кажуть, що ця війна насправді не проти України, а проти НАТО. Не дивлячись на те, що жоден натівський солдат не воює. Вони хочуть злякати Америку та НАТО, щоб вони не допомагали Україні. Тому вони й кажуть, що буде якесь зіткнення між Росію та НАТО.
Заяви Адміністрації Байдена щодо цієї війни дуже слабкі та нечіткі. Якби Байден говорив, що російська війна проти України становить велику загрозу інтересам США. Це - загроза американській безпеці та процвітанню. І якби Байден говорив про це і водночас казав, що ціль США - перемога України чи російська поразка, він міг би отримати ще більшу підтримку в США. Бо в Америці підтримують Україну. І тоді він би відправляв усе, що потрібно Україні. Але він та його команда не готові так висловлюватись. Це ще одна частина їхньої нерішучості.
Путін розуміє психологію. Є величезна й на жаль успішна дезінформаційна операція, що Путін, як щур у куті, який зробить все, що треба, коли він під атакою. І це те, що він розвивав протягом понад 20 років. Через це Путін та інші російські високопосадовці кажуть про їхню готовність застосувати ядерну зброю. І, на жаль, цей блеф досягає певних успіхів. Як на мене, це головна причина для цієї жалюгідної боязкості з боку Білого дому й багатьох інших у державних установах на Заході.
Ми знаємо, що допомога Україні, зокрема військова, від США та інших країн велика. Але вона не включає всю передову військову техніку, яка потрібна Україні. І саме ризик ескалації – це одна з головних причин для цієї боязкості, яку я вважаю помилкою нашої політики. Якщо б ми надсилали до України всю необхідну військову техніку, маю на увазі більше танків, я також маю на увазі винищувачі F-16 і артилерію з дальністю до 300 кілометрів, тоді, думаю, ви б почали успішний наступ, який би зруйнував сухопутний міст від Росії до Криму. І це було б катастрофою, поразкою величезного масштабу Кремля. І така поразка могла б переконати Кремль вивести свої війська з України. Без цієї передової військової техніки я не виключаю такий успішний наступ для України, але й не очікую.
Авторка - Христина Зеленюк для ТСН
