Через постійні відключення світла та обстріли жителька Запоріжжя Катерина була змушена виїхати з донькою до Фінляндії. Її чоловік залишився в Україні та служить у ЗСУ. Жінка перевела роботу в дистанційний формат, адаптується до нових умов, але планує повернутися додому.
Катерина виїхала з України восени, коли почалися тривалі блекаути. Оскільки її чоловік військовий, а мати поїхала працювати за кордон, жінка залишалася сама з маленькою дитиною та собакою в темному місті.
«Їхали ми на час. Тобто був блекаут, це завжди історія ця з вересня – жовтня десь починається… І я сиджу і не розумію, що мені робити», – згадує дівчина.
У Фінляндії жили її єдині родичі. Спочатку сім’я планувала тимчасовий перепочинок. Проте через постійні російські атаки на Запоріжжя Катерина вирішила затриматися за кордоном заради безпеки доньки.
«Чесно кажу, вперше за все своє життя у повномасштабній війні я прям боюся, боюся через дитину повертатися в ту обстановку, яка зараз відбувається в моєму рідному місті. Нервова система, звісно, трошки заспокоюється, коли ти не чуєш постійні бахи, тривоги… Вночі ти не переживаєш, хапаючи її та кудись вибігаючи», – пояснює Катерина.
Зараз Катерина називає свій стан «життям на паузі». Вона принципово не вчить фінську мову, бо налаштована на повернення в Україну. Серед переваг життя у Фінляндії вона виділяє високий рівень безпеки, ставлення до дітей, облаштовані дитячі кімнати та підтримку місцевих жителів. Водночас мінусами стали мовний бар’єр та мінлива погода.
«Бувають дні, коли плюс 25, але Фінляндія – така країна дощів. Дощ може серед ясного неба просто пуститися на довгі години, а може пройти за 5 хвилин – і знову сонце», – розповідає переселенка.
Переїзд змусив дівчину повністю змінити формат роботи. Раніше вона працювала фітнес-тренеркою в запорізьких спортивних залах. Тепер її клієнтки живуть у різних країнах Європи, і всі тренування проходять виключно онлайн. За словами Катерини, їй не вистачає живого спілкування та звичного робочого графіка.
«Тут ти один на один з онлайном, один на один з людиною. Треба пояснити і техніку, тому що ти показати нормально не можеш, скоригувати… Не вистачає дуже цієї активності, коли ти збираєшся на роботу. Перед роботою взяти каву, ти прийшов в зал – всім привіт, купа людей», – каже дівчина.
Попри спокійні умови за кордоном, Катерина найбільше сумує за рідними містами, зокрема за Бердянськом. Саме там вона раніше щороку проводила літню відпустку з родиною. Вона добре пам’ятає вечірню набережну, атракціони та море.
«Я завжди, коли проходила постамент бичка, згадувала, що це наше місце відпочинку з мамою… Місце, де ми з батьками влітку були щасливі. Тата вже немає, і останній його відпочинок теж був у місті Бердянську», – ділиться спогадами Катерина.
Наразі Катерина не планує повертатися саме до Запоріжжя через близькість до лінії фронту. Після настання миру вона розглядає варіант переїхати до безпечнішого регіону України. Головним бажанням для неї залишається закінчення війни. Жінка хоче, щоб українські діти могли жити і рости без загрози ракетних ударів, а їхні батьки більше не мусили ховатися від вибухів в укриттях.
Love 
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS