Як жителі Бердяська готувались зустрічати російські війська?
Я пам’ятаю жінку на Мелітопольському шосе, яка стояла з плакатом «Я не чекаю вас тут, росіяни! Йдіть геть!». Дуже багато було хлопців. Ми були не одні такі, які були проти. Багато людей виходили в перші дні. На мітингах люди говорили: «Ми не хочемо тут росіян! Ми вас тут не чекаємо! Нам добре з Україною, нам добре у нашому місті, йдіть геть!».
Але потім, коли почали хапати людей і катувати, вдиратися вночі... Я пам’ятаю, четверта-п'ята година ранку, коли ти просто лежиш і думаєш, прийдуть до тебе чи ні. Це жах.
Чому ви не виїхали, а вирішили залишитись?
Як можна покинути рідне місто? Хто ж залишиться, хто його буде захищати?! Ми до останнього не хотіли з чоловіком їхати. Коли прийшли росіяни, треба було щось робити, чинити спротив. Щоб вони не думали, що вони тут бажані гості, нехай забираються з нашого міста.
Ми хотіли дати їм зрозуміти... Але знаєте, коли вже в березні всі наші данні, де ми живемо, наші номери телефонів, паспортні дані — все злили у групу у Telegram-каналі. Нам тоді сказали: якщо ви не виїдете зараз, то вже не виїдете. Є наказ вас просто вбити.
Є відео, як ви кидаєте коктейль Молотова у російський БТР. Розкажіть про той день.
Перед тим ми їздили машиною з українським прапором по місту, зіткнулися з російським БТРом. І я кажу чоловіку: «Слухай, що робити, немає чим їх палити! Поїхали щось брати: бензин, мастило».
Ще хлопці з нами, у нас пляшки були, і ми за 10 хвилин накалатали сім-десять, не пам’ятаю точно, коктейлів. Я в житті ніколи такого не робила, я не знала, як воно робиться.
У ті дні Анастасія опублікувала у Facebook мем:
Я не скажу, що я прямо багато зробила — він не згорів ущент. Але люди, які подивилися відео... Я згодом, коли потрапила на підконтрольну Україні територію, зустрілася з одним волонтером з Миколаєва. І він сказав: "Знаєте, мене надихнуло ваше відео і я пішов робити більше". Я маю надію, що він був не один такий. Що те, що я зробила, показало людям, що не треба боятися, не важливо — ти дівчина чи чоловік.
Кадри, як Анастасія кидає коктейль, її чоловік опублікував на Facebook 28 лютого 2022. Обережно, відео містить нецензурну лексику.
Як відреагували окупанти?
Вони були у шоці (сміється — ред.). У шоці, що таке могло трапитися. Автівка під’їхала, щось жбурнули... Вони не зрозуміли, що то таке.
Я ж не мала справи раніше з тими коктейлями. Я чоловіку кажу: «А куди кидати? Куди кидати, щоби від згорів?!». А він: «Кидай, де бензобак».
Я кинула все, що в мене було. А остання пляшка — я підпалюю, а воно не підпалюється. Мабуть, я розлила собі на куртку... На відео видно, як рукав у мене палає (сміється — ред.). Я себе швиденько загасила, не обгоріла, нічого не підпалила у машині, як росіяни написали. До слова, росіяни, мені скинули, писали, що я на Донбасі зараз воюю, що людей російськомовних прив’язую до стовпа, що я спалюю колонами російську техніку.
Рецепт коктейлю шукали у Google? Зараз пам'ятаєте пропорції?
Ні, ніякого гуглу. Ми під’їхали — бердянці знають, де завод ЗБК — там було п'ять-шість машин, хлопці такі ж активісти, як ми. Я кажу: «Хлопці, а хто знає рецепт коктейля, яка там пропорція!? Допомагайте, давайте!». Отак ми згуртувалися і почали робити: один пальне наливав, інший ганчір’я рвав — гуртом і зробили.
«Бандеросмузі» ефективний у народній боротьбі проти загарбників?
Треба кидати більше, просто більше. Більше десяти, мабуть, треба — тоді воно згорить. Якщо один-два танки ще можна щось зробити. А якщо колона йде?
Ми підпалили танк, а потім повернулись, наздогнали трактор, який тягнув той танк, і хлопець, який з нами був, він підстрелив спершу одного, а потім іншого. Ми ж на коктейлі не зупинилися, ми повернулися ще.
Після вашого полювання на російську техніку почалося полювання на вас. Де ви переховувались у маленькому місті?
Ми за день, бувало, по дві-три локації міняли. І багато хто відмовляв нам. Ми просилися, і всі знали, що ми зробили — люди боялися. А згодом виявилося, що вони взагалі не "за нас" були. Ми виходили з дому, тільки коли темно було — з умовного дому. Потім, коли ми вже приїхали сюди, хлопці назвали нам прізвища людей, які слідкували за квартирою, де ми жили, за нашим будинком...
Як ви змогли вибиратися з Бердянська?
Вони нас дуже шукали, пеленгували наші телефони, ми картки одразу дістали. Нам говорили: «Ховайтесь, де можете, вас шукають усюди!».
Я не знаю, як ми виїхали, це було диво, справжнє диво.
Це було наступного дня після Великодня. Нам сказали, що ми в чорному списку на Василівці, і тому через Василівку нам неможна їхати. Тому ми поїхали через Пологи. Якимись шляхами, селами... Я скільки живу і скільки їздила до Запоріжжя, таких доріг не знала.
Ми взяли з собою з Маріуполя двох жінок з дітьми. І окупанти так довго придивлялись до нас. Один питає: "Щось є поїсти? Хліб? Сигарети?". У відповідь: «Для вас нічого! Нічого немає!». Отак я і проїхала.
Але на передостанньому блокпосту чоловіка мого зупинили, один з ДНРівців сказав: «Ми його забираємо, він далі не їде». Я почала питати, чому це, але той все одно казав, що ні. Тоді я сказала: "Давай підемо до командира". Коли говорили з командиром, я знову: "Дивіться, він же не військовий". Щоб ви розуміли, ми на чоловіка окуляри якісь вдягли, якусь кепку знайшли, одяг такий... специфічний. І в той момент я думала, якщо його зараз тут затримають, то і я тут залишусь. Мабуть, це кінець нашої історії. І в цей момент командир каже: «Та ти що?! Ти ж бачиш, що він не азовець!». Вони реально тоді всюди шукали Азов. Отак ми проїхали. Виїхали десь о 7:00 з Бердянська і приїхали близько 21:00 у Запоріжжя.
Чоловік Анастасії на горі з видом на Бердянськ у перші дні повномасштабного вторгнення. Фото з архіву Анастастії Попович
Епізод з відео, де ви жбурляєте “бандеросмузі” у колону російської техніки, став прообразом для створення пам’ятної монети. Як ви відреагували?
Багато хто писав: одногрупники писали, однокласники писали, друзі, знайомі. Дуже багато людей. Насправді дуже багато. Я спілкувалася з тими людьми, хто виготовляв цю монету. Вони мені надіслали макет. Вони розповідали мені, що шукали спеціально таку автівку, дівчину схожу на мене, шапку таку ж саму... Вийшло, як на мене, дуже точно.
Фото з архіву Анастасії Попович
Маєте цю монету?
Так, мені подарували. У мене поки що одна донька, я їй показую, що мама в неї щось у цьому житті зробила хороше.
Відеоісторія Суспільного, як у ті дні готувалося до оборони та опору Запоріжжя:
