З Бердянська до Одещини. Як переселенка очолила Центр культури в Болграді

Через війну Тетяна була змушена залишити рідний Бердянськ та оселитися на Одещині. Нині вона очолює Центр культури та дозвілля Болградської міської ради й організовує свята для всієї громади.

Виїзд із Бердянська та спроба жити в столиці

До повномасштабного вторгнення Тетяна понад 30 років жила в Бердянську. Там вона будувала життя, працювала у сфері культури, вела заходи та співала на сцені. Навесні 2022 року разом із двома доньками жінці довелося виїжджати. Спочатку родина поїхала до Запоріжжя, а звідти волонтери допомогли доїхати до Одеси та далі – до Болграда.

Це місто було жінці знайоме, адже звідти родом її колишній чоловік, і раніше родина часто приїздила сюди на відпочинок. Спочатку думали, що це тимчасово і все закінчиться за кілька місяців.

«Приїхали з повною впевненістю, що це максимум до серпня, що все скоро закінчиться. Ніхто не думав, що піде вже п’ятий рік».

Влітку 2022 року Тетяна розлучилася з чоловіком і вирішила переїхати з дітьми до Києва, щоб знайти роботу. У столиці родина винайняла житло і прожила там майже п’ять місяців. Проте восени почалися постійні обстріли енергетики та вимкнення світла. Квартира повністю залежала від електрики – плита, бойлер і батареї без світла не працювали. Готувати їжу та гріти воду для дітей стало дуже складно, тому жінка вирішила знову повернутися до Болграда, де було спокійніше.

«Коли ти мама двох маленьких діток, то обираєш елементарну безпеку. Хотілося дати дітям нормальні умови, щоб вони менше відчували війну».

Нова робота в сфері куьтури

На роботу в культуру Тетяна потрапила випадково. Її старша донька захотіла ходити на заняття з флай-йоги, але для цього був потрібен спеціальний одяг. У маленькому місті знайти таку форму важко, тому знайомі порадили звернутися до керівниці місцевого танцювального гуртка, яка замовляла речі для своїх вихованців.

Під час зустрічі Тетяна запитала, чи є в місті сцена і де тут можна співати. Вона розповіла, що в Бердянську працювала ведучою свят, співачкою та організовувала різні події. Фахівці з таким досвідом були потрібні місцевому закладу, і жінку одразу покликали на роботу.

Спочатку Тетяна вела сторінки в соцмережах і фотографувала заходи. Згодом почала сама виступати на концертах як співачка та вести свята. За деякий час активну працівницю призначили завідувачкою відділу, а згодом вона стала виконуючою обов’язки директора Центру культури та дозвілля Болградської міської ради.

«Колишній чоловік роками кликав мене жити до Болграда, а я казала, що в такому малому місті мені не буде де розвернутися. Як же я тоді помилялася! Зараз роботи та творчості тут вистачає на роки вперед».

Багатонаціональне місто та великі фестивалі

Сьогодні під керівництвом Тетяни проводять близько десяти великих фестивалів на рік, окрім звичайних свят та концертів. Зараз колектив готує ювілейний фестиваль вина «Болград Вайнфест-2026», куди приїжджають винороби та дегустаційні комісії.

Жінка зазначає, що дуже полюбила цей край через його різноманітність. У Болграді поруч живуть українці, болгари, молдавани та албанці тощо. Кожен народ має свої пісні, танці, національний одяг і кухню.

Ставлення місцевих жителів до переселенців Тетяна називає дуже теплим. З перших днів допомагали волонтери, міська рада та соціальні служби. Також для людей організовували зустрічі, де можна було поділитися пережитим і підтримати одне одного.

«Ми з іншими переселенцями зі сцени дякували Болграду за підтримку. На день міста ми окремо говорили «дякую» за те, що тут нам дали жити спокійно і не почуватися чужими».

Пам’ять про Бердянськ і щоденна втома

Попри те, що родина добре прижилася на новому місці, за Бердянськом сумують щодня. Обидві доньки пам’ятають рідне місто, Азовське море і набережну. До повномасштабного вторгнення дівчатка займалися танцями в Палаці культури на Азмолі й виступали на міських сценах. Зараз родина часто переглядає відео рідних вулиць. Старша донька вже підліток і мріє у майбутньому поїхати вчитися до Києва, а молодша поки тримається біля мами.

Жінка визнає, що велика кількість роботи – це також спосіб заглушити важкі думки. Її день починається о шостій ранку з домашніх справ – приготувати їсти, зібрати дітей до школи. Далі робочий день у центрі, репетиції та дитяча театральна студія до вечора. Такий графік і пережитий стрес часто призводять до виснаження і тривожного розладу, тому вільний час жінка намагається проводити тихо: дивитися фільми або говорити на кухні з близькими.

«З боку здається, що я все встигаю і молодець, але насправді я просто боюся залишатися сама зі своїми думками. Робота рятує, хоча я розумію, що треба звертатися до психолога, просто зараз на це зовсім немає часу».

Зараз Тетяна вчиться не тікати в роботу, а зупинитися та прожити травматичний досвід війни.