Зимові покатушки на горі, суботні сеанси в «Блокбастері» та ранковий Бердянськ. Три топові речі, яких найбільше не вистачає

Окрім всім зрозумілих загальних речей у кожного бердянця у вимушеній еміграції існують якісь персональні «магніти», які найбільше тягнуть додому.

Якщо вам зайде ця топ-3 підбірочка – поділіться власними «магнітами» в коментарях у наших соцмережах.

1. Засніжений спуск над «Привозом» – найатмосферніша локація Бердянська

Вкрита снігом та розкатана гора, що спускається до «Неону» – чистий кайф. Попри логічний статус літнього курорту не море, а саме ця гірка, чомусь, викликає першу хвилю ностальгії.

Можливо, тому що справжні зими останніми роками стали шаленою екзотикою. Рясний сніг випадав максимум один-два рази за сезон, і якщо ти не закінчене душнило, то тобі просто обов’язково було потрапити на ту гірку. І неважливо – скільки тобі років: 5 чи 45…

Вихідний день – круто. Можна сунути до спуску з самого ранку. Робочий? Очікуєш 17:00, біжиш додому, хапаєш малих та двоє санчат і через весь центр туди, де вже куражиться половина Бердянська.

Вже на місті зустрічаєш з десяток знайомих, сперечаєшся з дітьми за чергу і дивишся на верхівку спуску, де Стасік вже заварює глінтвейн.

Всі веселі, посміхаються. Навіть 100-кілограмовий дядько, якого на повній швидкості зносить школяр на санчатах.

Атмосфера і глінтвейн – просто топ. П’ять-шість годин пролітають, мов корейський потяг. На зворотному шляху обов’язково фруктовий чай та гарячий шоколад в кав’ярні напроти «Дельмару». Як раз вистачає стаканчиків до самого дому.

Вечір – просто діамантовий.

2. Шикарні суботні ранкові сеанси в «Блокбастер Сінема».

Субота – самий улюблений день. Просинаєшся десь о шостій, поки всі вдома ще сплять. Унітаз (хвилин 20-25 не більше), душ, кава… І тихо вмикаєш на кухні улюбленого блогера або документалочку, які ще серед тижня хотів подивитися, але зберіг саме на ранок суботи.

О 8:30 починаєш будити малих. Перший суботній сеанс в «Блокбастері» – вже стала родинна традиція, яка нікого не напрягає, а навпаки всіх веселить і так класно запускає вік-енд. Доньки сонні по черзі відвідують ванну і за годину виходимо.

Перша зупинка в «Амсторі» – столик із лотерейками біля входу. Дуже ламповий, милий лохотрон з десятком варіантів: як полегшити твій гаманець на 100 гривень. Завжди такі смішні очікування джек-поту, майже гарантоване «Без виграшу», швидкоплинний розпач від Сашки. Втім, холодний чай, сирний поп-корн та інші смачні штучки із «Сільпо» цей мінор блискавично змінюють на посмішку.

Білети за 50 гривень, напівпорожній зал, приємні крісла і обов’язковий один раз «Папа, не хропи, не позорь нас». Півтори години в самій улюбленій та приємній компанії. Далі прогулянка містом, піца або суші вже в базовій комплектації. Ще й обіду суботи немає, а вже стільки емоцій.

Як же цього не вистачає…

3. Заходи сонця не заходять, а от ранок в Бердянську – просто горішки в шоколаді

Відверто, бердянські вечори занадто попсові. Розумію захоплення багатьох, але в самого заходи сонця відчуття якогось екстазу та ексклюзиву не викликають.

Інша річ – початок дня. Вулиці майже безлюдні. Повітря настільки чисте і свіже, що хочеться їм вмитися. Потрохи прямуєш до моря, відчуваєш, як ці відчуття накатують і збільшуються в геометричній прогресії. Зупиняєшся за метр до води і розумієш, що це майже ідеальне місце твого перебування.

Рибалка з мене такий собі, м’яко кажучи. Краще сказати ніякий. Але два-три рази за літо на дамбу з братом і батьком – це не обговорюється.

Пройшли до моря, зустріли сонце, побалакали, покупалися, послухали історій від сусідів по морю. Якщо ще й пару десятків бичків витягли: взагалі – люкс. Взяли по пару пляшечок пивка і до баті. Він швидко почистив рибу, піджарив… Свіжі, хрусткі – із «темненьким» просто залетіли. Супер.

Цих моментів не купити за гроші. Це те, що росіяни нам завинили і повернуть.

Якщо у вас є щось подібне: як домовлялися – в коментарі у наших соцмережах.