10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У статті 3 дається загальне розуміння громадянських і політичних прав, що включають право на життя, свободу й особисту недоторканість. До громадянських прав належать: неприпустимість рабства або підневільного стану, неприпустимість катування, жорстоке і принижуюче людську гідність поводження і покарання, право на правосуб’єктність, рівність усіх перед законом, право на відновлення порушених прав, право на судовий розгляд, неприпустимість свавільного арешту, затримання або вигнання, презумпція невинності, право на особисте життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції.
Порушення громадянських прав
Чисельні свідчення бердянців, які отримали травматичний досвід перебування в місцях обмеження волі підкреслюють систематичне порушення громадянських прав мешканців Бердянська з боку росіян. Свавільний арешт – спецслужби ворога, особливо в перші місяці окупації, масово затримували бердянців за прояви громадянської позиції. При чому арештовували не тільки за участь в проукраїнських мітингах і акціях, а і за фотографії в телефоні на фоні української символіки, підписки на телеграм-канали, які публікують українські новини, за наклепом сусідів і т.д.
Неприпустимість катування – більшість людей, які побували на «підвалі» піддавались фізичним та моральним тортурам. Побиття, застосування струму, погрози розстрілів, ініціація казні лише частина насилля з боку росіян по відношенню до цивільних. Постійний моральний пресинг – однією з головних умов для виходу з тюрми була необхідність записи відеозвернення, на якому людини змушували свідчити про лояльність до російської влади та каяття за підтримку українських ідей.
Недоторканість житла – обшуки за надуманими звинуваченнями стали буденністю в тимчасово окупованому Бердянську. Незаконне затримання людини супроводжувалось обшуками в помешканні. В більшості випадків під приводом обушку відбувався грабунок цінних речей. В такий спосіб росіяни діють і по відношенню до містян, які виїхали з окупації – без будь-яких пояснень зламують житло і виносять цінні речі. Крім того, окупанти проводять цілеспрямовану політику з виявлення «безхазяйного» житла. З цією метою створюються спеціальні комісії, залучаються представники комунальних служб, голови ОСББ, які виявляють квартири містян, що виїхали з Бердянська. Якщо впродовж визначеного періоду людина не з’являється з пакетом документів, що засвідчує право власності на нерухомість – житло конфіскується на «користь держави» і передається в користування колаборантам.
Ще один блок громадянських прав включає в себе право на вільне пересування і вибір місця проживання, право шукати притулку, рятуючись від переслідування по політичних мотивах, право на створення сім’ї і рівність сторін у шлюбі, право на громадянство, право володіння майном, право на свободу думки, совісті, переконань, право на свободу мирних зборів і асоціацій.
Право на вільне пересування – окупанти запроваджували систему перепусток для проїзду на персональному транспорті між населеними пунктами тимчасово окупованих територій. Перепустку необхідно було оформити в «органах влади».
Право на свободу мирних зборів і асоціацій – це право порушується безпосередньо в російській федерації вже не один рік, тому тимчасово окуповані території також відчули на собі репресивну політику тоталітарного путінського режиму. Останній велелюдний проукраїнський мітинг в тимчасово окупованому Бердянську відбувся 17-го березня, спецпідрозділи росіян розігнали силою із масовими затриманнями.
Стаття 18 Загальної Декларації прав людини визначає: Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.
До окупації в Бердянську мирно співіснували представники різних конфесій. Костел Різдва Пресвятої Діви Марії був одним із культурних осередків міста. З приходом росіян священнослужителі зазнали утисків і після проведених обшуків на території костелу були звунувачені в підтримці екстремістів. Потрапили під репресії представники лютеранської церкви. Крім того, окупанти викрали настоятеля Храма Різдва Пресвятої Богородиці греко-католицької церкви Івана Левицького.
При цьому росіяни активно насаджують діяльність російської православної церкви. В місті навіть відкрили православну гімназію для дітей.
Стаття 25 Загальної Декларації прав людини гарантує право людини на медичний догляд
З січня 2024-го року окупанти відмовлятимуть в наданні медичної допомоги мешканцям ТОТ, у яких немає російського паспорту. Відповідну заяву зробив гауляйтер Запорізької області Є.Балицький
Порушення прав людини і громадянина в тимчасово окупованому Бердянську носять систематичний характер і потребують пильної уваги представників міжнародних організацій. При цьому, за наявною у редакції інформацією, за більш ніж півтора року окупації росіяни не допустили жодного представника Міжнародного комітету Червоного хреста. Наведені в матеріали приклади грубого порушення прав людини пояснюють таку політику окупантів.
