На відкритті меморіальної плити були присутні представники відділу організаційної роботи та внутрішньої політики та відділу культури виконавчого комітету, співробітники Бердянського краєзнавчого музею разом із керівником Людмилою Ноздріною, вчителі та учні школи №9.
Меморіальна плита була виготовлена в рамках Програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини м. Бердянськ в 2019 році. Текст, розміщений на плиті, затверджений на Координаційній раді з питань охорони культурної спадщини м.Бердянськ в квітні 2019 року.
Тривалий час події, які відбувалися в нашому місті 12 грудня 1920 року, трактувалися згідно радянської більшовицької ідеології як «напад банди Махна на м.Бердянськ». В останні роки «махновський рух» вивчається та досліджується багатьма науковцями та істориками. Досліджено архівні документи, спогади повстанців, очевидців, спогади Нестора Махна. Безперечним є те, що «батько Махно» - особистість легендарна, неординарна та суперечлива. Нестор Махно - талановитий політик, військовий діяч, організатор. До складу Повстанської Революційної армії Н.Махна здебільшого входили селяни Олександрівської губернії – міста Мелітополь, Бердянськ, Олександрівськ, та, зокрема, Бердянського повіту - села Новоспасівка, Нововасилівка, Новопетрівка, Старопетрівка, Миколаївка, Новопавлівка, Берестове, Бельманка та інших. Махновці-анархісти боролися проти всіх поневолювачів українського селянства. Це був потужний революційний повстанський рух Півдня України. Тепер, через 99 років, ми маємо змогу відобразити реальні історичні події, які відбувалися в нашому місті в буремних 1917-1921 роках.
Історична довідка:
«Місто Бердянськ у1918-1921 роках знаходилось в епіцентрі протистояння між прихильниками різних політичних сил. Зокрема в 1919-1920 роках відбувалася боротьба радянської влади та Повстанської армії Нестора Махна. Бердянськ був стратегічним містом для Н.Махна. Шість разів він або з боєм, або безкровно захоплював місто. Загалом набирається близько п’яти місяців махновського життя в Бердянську. В 1919 році виходила газета «Вольный Бердянск».
У ніч з суботи на неділю, 11 грудня 1920 року, в Бердянськ з Новоспасівки (с. Осипенко) Нестор Махно зателефонував Тевію Міхеловічу, голові Бердянського ревкому (в 1918 році Міхеловіч був головою Олександрівського (Запорізького) ревкому. Махно в той період, коли анархо-комуністи і більшовики були союзниками, також був членом Олександрівського ревкому). Нестор Іванович вимагав від Міхеловіча визволення заручників. Голова ревкому відмовив Махно в його вимогах, так як в разі їх виконання його чекав трибунал. Опівночі, після закінчення ультиматуму, новоспасовец Трохим Удовиченко, командир Азовської групи Революційної повстанської армії України (махновської) - РПАУ (м) - надіслав ревкому лаконічну телеграму: «Іду на Ви». Ревкомівці для оборони міста створили надзвичайну трійку в складі голови ревкому, голови ЧК і коменданта міста, яка розподілила місця дислокації. Вулицю Італійську, де перебувала пошта, телефон і телеграф, забарикадували, також звели барикаду на вулиці Зеленій (суч. Земській) біля будинку Земської управи, де знаходилося багато установ ревкому. Махновська кіннота разом з селянами навколишніх сіл, Новоспасівки, Петрівки та Берестового, в якості піхоти, вранці 12 грудня 1920 р. підійшли до Бердянська. Поранений в ногу Махно приїхав на позицію в критому фаетоні. Оборону міста очолив повітовий ревком більшовицької партії на чолі з головою Михеловичем Павлом Моісеєвичем. У місті було організовано декілька оборонних пунктів, в тому числі на Петро-Павлівській площі (сьогодні – територія міського автовокзалу). Використовуючи раптовість нападу і перевагу сил, загін Н.Махна на кілька годин заволодів містом і вчинив розправу над комуністами, комсомольцями, активістами Радянської влади. Серед жертв махновського нападу (були зарублені і застрелені) - голова повітревкому Міхеловіч П.М., секретар повітревкому Бушуєва-Клочкова А.В., начальник міліції міста Денісов С.К., керівник продзагонів Аркадьєв, солдати 3-ї кавалерійської бригади Толстоус, Недригайло, Леонов, Дудка та багато інших.
У районі сучасного автовокзалу на Петропавлівській площі відбулася вирішальна сутичка. Махновська кіннота налетіла на артилерійську батарею та загін червоноармійців. Почалася рубка і рукопашний бій, в результаті комуністичний загін був повністю знищений, загинуло більше 80 людей. На останньому укріпленому пункті - на вулиці Зеленій (суч. Земській), в будівлі повітового Земельного відділу (колишня Земська управа) - забарикадувалися більше 10 бійців. Прямою наводкою з гармати махновцями був зроблений постріл, потім за допомогою фаетона самого Махна (за спогадами боєм керував Махно) гармату перетягнули на тильну сторону будинку, також обстрілявши його. У другій половині дня загін Махна покинув місто.»