«Бердянськ – місце сили». Інтерв’ю з Андрієм Маджаровим

Війна. Окупація. Перші бої

На момент повномасштабного вторгнення бердянець уже був ветераном колишньої АТО. Він розповів, що разом з побратимами розуміли невідворотність великої війни.

«Ми (Андрій разом з побратимами – ред.) думали, що з перших днів повномасштабного вторгнення відключать зв’язок, інтернет і почнуть нищити критичну інфраструктуру, що зараз відбувається. Але якимось дивом пощастило. Бачили, що СБУ, Нацгвардія, прикордонники та інші підрозділи виходили з Бердянська. І нам надходила інформація від бойових побратимів, які після АТО працюють у різних структурах, що Бердянськ будуть окуповувати. Що нам краще виїхати, не приймати бій, бо ми там залишимось назавжди», – пояснив бердянець.

24 лютого Андрій з побратимами виїхали з Бердянська одним екіпажем з 12 машин. Чоловік вивіз сім’ю до Хмельницького, а сам поїхав у бік Києва. Разом з іншими активними бердянцями він доєднався до руху спротиву на Житомирщині. Весь березень бердянці партизанили.

«Невеликими групами працювали з різними підрозділами: 95-та бригада, ГУР, ССО, Служба безпеки України. Брали задачі з розвідки, дорозвідки, диверсій, зупинки колон. Березень був один з найцікавіших, напевно, в моєму житті. Це не тільки про війну, а те що я побачив у центральній Україні, я саме про людей, про українців, про те, як вони організувались. Це надихало, надавало величезну мотивацію. Бо ми йшли та не розуміли куди йдемо. Фронт рухався, засобів зв’язку в перші тижні не було, взагалі нічого не було умовно», – згадав Маджаров.

27 лютого у Андрія вже був перший бойовий вихід на Житомирську трасу, де давали бій російським десантникам і кадирівцям. Бердянець воював перші сім місяців повномасштабного вторгнення. Встиг побувати в Житомирській, Київській, Сумській і Харківській областях. Двічі був поранений і потрапляв до шпиталю. Маджаров поділився, що тривалий час відновлювався після численних контузій.

«Тяжкий стан був: постійний головний біль, тремор, заїкання. З вухом були проблеми. Тобто у мене була хвороба, по якій я міг не йти (захворювання Бехтерева – ред.), це друга група інвалідності. Я розумів, що можу принести якусь користь на якомусь рівні повномасштабного вторгнення. Мене списали по стану здоров’ю», – розповів бердянець.

«Пономарьов – кровний ворог»

Андрій Маджаров активно виступає проти звільнення екснардепа з Бердянська Олександра Пономарьова. Саме він, на думку ветерана, напочатку війни створив комфортні умови для окупантів. Адже Бердянськ став для російських військ «глибоким тилом» і хабом з комфортом.

«Там перевальна база техніки, боєприпасів, живе багато російських офіцерів і спецслужб. А Пономарьов з перших днів надав їм максимальний комфорт з обслуговування, ремонту, заправки. Техніка, яка в перші тижні нищилась Збройними силами України, яка не доїжджала до Маріуполя, витягалась в умовні хаби, як Бердянськ, Мелітополь, Осипенко, де були рембази. Якби в Бердянську не було Пономарьова та його команди, росіянам було б набагато складніше», – наголосив Маджаров.

Він наголосив, що ув’язнення Пономарьова є для нього принциповим питанням.

«Він застрелив людину. Віталій Сармат так само боровся та намагався докричатися до цивільного населення, до проукраїнських представників влади  стосовно того, що на Сході відбувається», -наголосив Маджаров.

Бердянець розповів, що у нього вдома зараз живуть чужі люди. З численними обшуками окупанти приходили й до квартири його матері та бабусі.

«Постійно якісь мої речі забирали, постійно за мене питали. Була така ситуація, що бабусі стало погано. Приїхала швидка, вони не захотіли забирати бабусю, і вона чотири дні помирала у мами на очах. Це був травень 23 року, я якраз лежав у госпіталі. Бабуся померла, мама стресанула та перестала ходити. Мені довелось маму вивозити в телефонному режимі через росію та Білорусь в Україну», – поділився бердянець.

Похід до Європарламенту

Наприкінці минулого року Андрій Маджаров пішки пройшов кілька країн, щоб виступити в Європарламенті. Чоловік закликав міжнародних партнерів підтримувати Україну в боротьбі з рф. Він розумів, що подібна акція без агресії може привернути увагу. Маджаров розповів, як з’явилася ідея походу до Брюсселя.

«Я багато гуляв по Хортиці, проходив по 35-40 км на день. Це мені допомагало подолати ПТСР, який дуже турбував. Плюс мій побратим Олександр Вялих у 2024 році з Запоріжжя пішки йшов у Київ. І коли я побачив реакцію Верховної Ради, зрозумів що треба йти в Європарламент. Що в Україні ми нічого не вирішимо в якихось глобальних процесах, бо, на жаль, ми залежні від західних партнерів», – зауважив ветеран.

Громадський діяч зізнався, що був вражений підтримкою українців за кордоном. Каже, щомісяця наші біженці відправляють на батьківщину десятки тон допомоги. На думку бердянця, нашим волонтерам за кордоном дуже не вистачає допомоги з логістикою.

«Щоб провезти (передати допомогу в Україну – ред.) вони платять за ті фури по 4-6 тисяч євро своїх грошей. Це активні люди, які виїхали в чужу країну, змогли створити собі побут, комфорт, плюс допомагають Україні. Українська сторона ніяк не бере в цьому участь. Це дуже погано. Це величезна сила за кордоном, реально можна створити логістику, покращити або зменшити фінансування з їх сторони», – зазначив ветеран.

Андрій Маджаров зізнався, що майже не побачив розуміння ризиків і небезпеки через війну в Україні серед європейців.

«Німці, бельгійці, нідерландці, я потім ще в Іспанію літав, ці люди прямо кажуть, ми готові 100 років бути в окупації, але у нас цінність життя зовсім інша, ми готові домовлятись, але воювати так, як ви, ми не будемо», – зауважив бердянець.

Чоловік, як багато інших ВПО, зіткнувся з несправедливістю та відсутністю підтримки від держави. Однак він переконаний, що немає сенсу очікувати допомоги від когось. Каже, коли щось треба – іде по кабінетах і вирішує свої проблеми сам.

Обрав залишитись в Україні

Маджаров поділився, що досі не знайшов місця, де почувався б як удома. Він запевняє, що міг би поїхати до Європи, однак обирає залишатися в Україні та знає, що колись повернеться до рідного Бердянська.

«Бердянське викреслив з голови 24 лютого, коли виїхав. Я маю зараз можливість виїхати мінімум у п’ять країн і як мінімум пів року навіть не думати про фінанси. Тобто є комфортні умови, які створять мої знайомі, друзі. Але дружина з дитиною хочуть повернутися навесні, щоб дитина пішла в українську школу саме в Україні. Багато зробив для того, щоб в Україні лишитися», – зазначив ветеран.

Андрій Маджаров поділився, що Бердянськ для нього є місцем сили. Чоловік вірить, що місто деокупують.

«Своя специфічна природа, у світі замало таких місць як Бердянськ. Ну і це рідна земля. І повірте мені, війна скінчиться дуже швидко. Я не кажу, що завтра умовно.  Це буде несподіванка для всіх. Рашка розпадеться, це питання часу і тоді їй би своє зберегти», – запевнив громадський діяч.

Він закликав бердянців триматися разом, навчитися один одному прощати та знаходити компроміс.