Зв’язку практично не було, тож дружині Олесандр дзвонив рідко. Розповідав, що коли з побратимами виходив із оточення, у місті вже були одні руїни. Боєприпаси вичерпалися, продукти і вода закінчувалися – їли і пили те, що вдавалося роздобути: чіпси, консерви, кола, енергетик. У тимчасових сховищах бійцям доводилося грітися саморобними лампадками, а тим, хто не мав спальних мішків, спати на холодній землі.
Тетяна згадує, що в основному її спілкування з чоловіком полягало в коротких повідомленнях «Все ок, живий» або «Все нормально, маневруємо». Про бої Олександр розповідав мало, переважно розпитував про неї та про дітей. При цьому на задньому фоні неодмінно чулися прильоти і розмова могла закінчитися словом: «Повітря!», після чого у телефоні лунали гудки, а Тетяні залишалося лише гадати, куди влучив боєприпас і чи вдалося Олександру вціліти.
19 березня матрос Катков вийшов на зв’язок востаннє. У той день підрозділ продовжував спроби вийти з оточення і він довго не брав слухавку – відповів приблизно з 15-го разу. Не дивлячись на його слова «Все нормально, я передзвоню», Тетяна відчула, що справи погані.
Через п’ять днів їй зателефонувала дружина товариша Олександра по флотилії і повідомила, що вони потрапили у полон. Цю інформацію зумів передати їхній побратим, який бачив хлопців у підконтрольному днр Докучаєвську (самому йому вдалося пройти через рашистський блокпост під виглядом цивільного).
З того часу не надходило жодних звісток. І лише зовсім недавно інший товариш по службі Олександра надіслав листа на ім’я капітана корабля, в якому повідомив, що всі вони утримуються в Оленівській колонії.
Вже було кілька обмінів військовополоненими, але матроса Каткова до списків не включають. Тетяна з дітьми чекає на повернення чоловіка живим та здоровим і до неї приєднується увесь Бердянськ.
6 квітня корабль «Донбас» був знищений в ході бойових дій по обороні Маріуполя (на судні почалася пожежа і згодом він затонув біля стінки порту). У травні російська сторона заявила про плани підняти судно.
