Ми запитали в земляків, як до їхніх дітей ставляться в школах та садках. Досвід у всіх різний – комусь пощастило знайти друзів, а хтось зіткнувся з образами.
Коли родина виїжджає з окупації, батьки насамперед шукають хоч якесь житло та роботу, щоб прогодувати сім’ю. Але одразу постає інша проблема – як влаштувати комфортне життя дитині в навчальних закладах? Можна вчитися вдома онлайн. Проте дітям треба соціалізуватися, а не сидіти днями в чотирьох стінах.
Тому більшість веде дітей до місцевих шкіл та садочків. І тут уже як пощастить. Десь новеньких зустрічають як рідних, діляться книжками й зошитами, кличуть у гості, а десь починають косо дивитися, сміятися за спиною і чіплятися через статус ВПО.
Вчителі не втручаються поки діти труять новенького
Найгірше, коли дитина йде до школи з відкритим серцем, а натикається на образи. Однокласники часом збиваються в купки й починають виживати новенького просто тому, що він чужий.
Саме таке пережила родина однієї бердянки. Вони приїхали до Запоріжжя і віддали старшу доньку до шостого класу звичайної школи. Але замість підтримки дитина отримала суцільні образи тільки за те, що вона переселенка.
«Дитину відразу не прийняли, обзивали й цькували, – згадує жінка. – Дочка через це не витримала і пішла на онлайн. Я писала в чат, збирали батьківські збори, директор розмовляв із батьками тих дітей. Але так нічого й не змінилося, поки не дотягнули до дев’ятого класу».
При цьому з молодшою донькою в тій самій родині все вийшло зовсім по-іншому. Дівчинку віддали до садочка, і вихователі відразу оточили її турботою. Дитина сама вранці збиралася і навіть на вихідних питала, коли вже піде в групу. Тобто все залежить тільки від людей на місці.
«Понаїхали»
На жаль, так щастить не всім. Найбільша проблема починається тоді, коли класний керівник робить вигляд, що нічого страшного не відбувається. Вчителька бачить, як доводять дитину, але відмахується, бо їй не потрібні зайві скандали.
Наша землячка оселилася із сином у Полтаві. Хлопчик пішов до четвертого класу. Спочатку все було спокійно, але за місяць дитина перестала їсти, стала сумною і почала плакати щоранку. Виявилося, що кілька однокласників почали дражнити його «понаїхавшим», сміялися з простого одягу та з того, що родина орендує стару квартиру.
«Діти кричали йому образи в обличчя, ховали речі, – розповідає Оксана. – Син уранці плакав і вигадував, що болить живіт, аби не йти на уроки. А вчителька мені сказала: Та вони жартують, хлопці самі розберуться. Ми не стали терпіти, забрали документи й перевели сина в іншу школу поблизу. Там порядок тримає директор, і син нарешті заспокоївся».
Знайшли підтримку на заході України
Багато батьків перед переїздом хвилювалися як дитину приймуть, наприклад, у школі на заході країни? Чи не будуть дорікати за мову чи звички?
Бердянець розповів, що його син спочатку рік вчився вдома онлайн, бо боялися вести хлопця до школи. Але коли оселилися у Стрийському районі на Львівщині, таки пішли на звичайні уроки. Батьки з перших днів війни перейшли вдома на українську мову, тому хлопцю було зовсім нескладно порозумітися з усіма.
«Прийняли дуже добре, проблем не було взагалі, – ділиться бердянець. – Син спокійно вчився, знайшов друзів. Закінчив школу з відзнакою і сам поступив на бюджет до Львівської політехніки. Спогади лишилися тільки приємні».
Коли люди стають рідними людьми
Але буває й так, що звичайна школа стає для дитини справжнім порятунком після всього пережитого жаху.
Переселенка з Бердянська приїхала з донькою до невеликого містечка на Черкащині. Жінка сильно переживала, що донька від природи тиха, а через війну взагалі боялася заговорити до чужих людей. Але вчителька молодших класів зустріла дитину привітно.
«Учителька з першого погляду зрозуміла наш стан, – каже бердянка. – Донька відразу подружилися з однокласницями. А батьки самі зібрали для нас зошити, альбоми й олівці, бо знали, що ми без нічого. За тиждень донька вже радісна бігла на день народження до новох подружки. Жодного косого погляду не було».
Нашим дітям і так дісталося через війну, тому просте людське добре слово в класі це найменше, чим ми можемо їм допомогти.












