«Хай живе самостійна Україна!». Історія українського дисидента з Бердянщини Миколи Береславського

Микола Береславський народився 18 травня 1924 року у селі Осипенко (раніше Новоспасівка – ерд.) Бердянського району. З дитинства був очевидцем насильницької колективізації, розкуркулення, виселення односельчан на Північ. Бачив голодомор і людоїдство в 1932 – 1933 роках, переслідування 30-х років, коли у селі, за одну ніч на 8 березня 1938 року, репресували 112 осіб, зокрема місцевих учителів.

Під час Другої світової війни бердянця вивезли до Німеччини, звідки він двічі тікав. У 1943–45 роках він навчався в Українській господарській академії у Чехо-Словаччині, 1945–47 був у радянській армії. У 1949 – 1953 роках, Микола Береславський навчався у Бердянському та Донецькому педагогічних інститутах. У 1960-х, поширював інформацію про масові арешти й переслідування української інтелігенції, писав до вищих урядових інстанцій і протестував проти порушень законів і прав людини.

10 лютого 1969 року, на знак протесту проти комуністичної диктатури та русифікації України, у приміщенні Київського державного університету, Микола Береславський спробував себе спалити. Він одягнув на себе транспоранти з патріотичними гаслами і після промови з закликами «Хай живе самостійна Україна!», «Припиніть дискримінацію українського народу!», намагався облити себе бензином. Запалити сірника не встиг, його схопили і відвезли до республіканського КГБ. За цей протест та намір самоспалення його засудили до 2,5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму в Мордовії. Але навіть там бердянець брав участь у акціях протесту, голодівках, за що його неодноразово карали.

Після звільнення в 70-х роках займався самвидавом. Його праці були опубліковані за кордоном та передавалися по «Радіо Свобода». Широкого розголосу отримало есе «Хто і як встановлював радянську владу в Україні», в якому активіт доводив, що встановлення влади більшовиків не було внутрішнім волевиявленням українського народу, а стало результатом збройної інтервенції радянської росії.

За ним стежили, залякували, викликали у відділ КГБ на розмови, нападали та намагалися виселити. Він дружив з іншими відомими дисидентами Левком Лук’яненком, Миколою Руденком, Оксаною Мешко та Олексієм Тихим.

28 травня 1992 року Миколу Береславського реабілітували Указом Президента України від 26 листопада 2005 року. Бердянця нагородили орденом «За заслуги», III ступеня. 12 серпня 2006 року чоловік помер. До останніх днів свого життя він вболівав за Україну. Застерігав, що нас ще чекає багато випробувань. По собі він залишив архів – публіцистику й науково-історичні розвідки, які ще не опубліковані.