Чому після виїзду багато хто чує: «Ну слава Богу, ви врятувалися», хоча саме тоді починається найважчий період? Чому час сам по собі не лікує? Чому переселенці так часто не дозволяють собі сумувати, бо «комусь гірше»? Чи можна одночасно сумувати за втраченим домом і будувати нове життя? Чому після пережитої травми навіть дрібниці можуть знову вибивати землю з-під ніг?
У дев’ятому епізоді психологічного подкасту «ВПОшуках дому» Анна Жук разом із психологинею Оксаною Панкратовою говорять про те, про що переселенці часто мовчать.
Про момент, коли виїзд уже позаду, але полегшення так і не приходить. Коли замість очікуваного «тепер буде легше» починається зовсім інше життя — з новим побутом, постійними втратами, виснаженням і відчуттям, що тебе ніхто не вчив починати все заново.
Подкаст «Голос Бердянська: Подолання інформаційних блокад» можна слухати на Apple Podcasts,Spotify podcast, Youtube podcast
- 01:46 — Після виїзду все тільки починається
- 03:54 — «Минуло вже кілька років». Чому суспільство чекає, що ти вже відновився?
- 04:28 — Час не лікує. То що допомагає?
- 05:36 — Я була не сильною. Я була перенапруженою
- 06:08 — Ми врятували життя. Але втратили дуже багато
- 06:26 — Чому звичайні побутові дрібниці після переїзду можуть довести до сліз
- 07:40 — Перші місяці після виїзду — це режим виживання, а не відновлення
- 08:55 — Травма ділить життя на «до» і «після»
- 11:40 — «Іншим гірше». Чому ми забороняємо собі проживати власний біль
- 13:48 — Переселенці — люди, які не дозволяють собі плакати на вокзалах
- 14:40 — Ми маємо право не лише триматися, а й сумувати
- 15:10 — І маємо право радіти
- 15:58 — Чи можна сумувати за домом і водночас будувати нове життя?
- 17:10 — Чому після травми навіть дрібниці вибивають землю з-під ніг? Ми стали слабшими чи це працює травма?
Love 
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS