Коли твій дім у списку «безхозного» майна: історія бердянки

Окупаційна влада, звісно, цинічно обіцяє повернути все власникам – за умови, якщо ті прийдуть до них з російськими документами. Українська влада, у свою чергу, обіцяє розглянути можливість компенсувати людям їхні втрати. Та факт лишається фактом: бердянці, як і тисячі інших переселенців з ТОТ, офіційно залишаються без своїх домівок. Що відчувають люди, які знаходять свої домівки в таких списках, – поділилася з редакцією «Бердянськ 24» наша читачка.

Я знала, що рано чи пізно це станеться.
Це було лише питання часу.
От ти читаєш новини про рідне місто, злишся на чергові «чорні списки» адрес, яким не пощастило, – і раптом бачиш свій дім.
І все на мить обривається.

Ти навіть дивуєшся: чому так боляче? Ти ж знала.
Але перед очима виринають картинки:
перший ремонт і пошуки тієї самої плитки з вином на кухню;
перша ніч на голій підлозі;
перше відчуття абсолютного щастя, бо ти – у себе вдома.

Коли я виїжджала з Бердянська, лишила там усе на своїх місцях.
Я обіцяла скоро повернутись. Усі ми тоді це обіцяли.

Спершу «ґрунт» почала досліджувати сусідка. То їй здавалося, що мене затопило, то цікавилася, коли я приїду. На мою відповідь, що приїду зразу після ЗСУ, – радісно відповіла, щоб я й сиділа «в своїй хохляндії».
Тоді я чітко зрозуміла, що мою квартиру остаточно «приглянули».
І думала, що змирилася з цим.

«Буду розбиратись, коли повернусь», – повторювала собі як мантру.

І от я бачу свою адресу в списках «безхозного» майна.
І хоч у моєму житті це не змінить нічого, – мене раптом ошелешив сам факт.
Ця дикість. Ця безкарність.
Те, як багато страшних речей стали для нас «нормою».
Надто багато.

Я вже змирилася з тим, що лишилася без дому.
Але як змиритися з тим, що цей дім знову буде чиїмось.
Тільки – не моїм.