«Побудувати життя заново». Історія SMM-фахівчині з Бердянська, яка підкорює Київ та мріє про повернення до моря

Від навчання у Харкові до б’юті-індустрії

Анна свідомо обрала свій шлях ще у школі. Розуміння того, що її майбутнє пов’язане з маркетингом, прийшло у 10 класі й відтоді не змінювалося, попри спроби реалізувати себе в інших ролях. Диплом за спеціальністю «Реклама та піар» вона отримала в одному з найпрестижніших вишів країни – Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.

«Я закінчила навчання якраз у період повномасштабного вторгнення. Хоча пробувала себе і як б’юті-майстер, і в адміністративній діяльності, зрештою зрозуміла: мені цікаво розвиватись саме в SMM. Це сфера, де неможливо не рости. Якщо ти зупиняєшся – ти стаєш нецінним фахівцем», – ділиться Анна.

Наразі вона працює в гібридному форматі: більшу частину часу віддалено, виїжджаючи лише на зйомки та івенти. Її нинішня робота – це велика компанія у б’юті-сфері, де Анна відповідає за комунікацію, співпрацю з блогерами та креативну складову. В її портфоліо кейси з відомими лідерами думок.

Однак у професії є і зворотний бік. Найбільшою боллю українського ринку SMM Анна вважає розмитість обов’язків:

«В Україні досі немає чіткого окреслення того, що має робити цей спеціаліст. Часто власники бізнесу через незнання намагаються делегувати тобі завдання, якими ти не маєш займатися. Це виснажує найбільше».

Від стресу до нових можливостей

Переїзд до столиці не був запланованим. Після виїзду з окупованого Бердянська у червні 2022 року Анна спочатку мешкала у Запоріжжі, а з жовтня того ж року перебралася до Києва, куди переїхала її родина.

Адаптація була непростою. Для людини з невеликого курортного міста київські масштаби стали справжнім викликом.

«Спочатку мені взагалі не подобалось. Важко було пристосуватись до великих відстаней, до того, що дорога в один бік займає дві години, і це вважається нормою. Було складно орієнтуватися, а ще складніше морально звикнути до того, що твоє налагоджене життя залишилося десь далеко», – згадує дівчина.

Проте з часом ритм столиці став для неї органічним. Сьогодні Анна бачить у Києві насамперед можливості: професійні зв’язки, виставки, концерти та нове коло спілкування. Вона зізнається, що вже навряд чи змогла б повернутися до повільного темпу маленького міста, адже драйв мегаполіса почав її надихати.

Місця сили та вечір перед повномасштабною війною

Попри успішну кар’єру в Києві, думки про рідне місто не полишають Анну. Бердянськ для неї – це цілий пласт спогадів, що сформували її як особистість. Вона переконана, що досвід роботи у курортному місті з ранніх років рятує від інфантильності та вчить відповідальності.

«Місця сили? Звісно, наша Приморська площа та коса – середня, дальня. Ми часто з друзями ходили на оглядовий майданчик, звідки все місто як на долоні. Там зазвичай було небагато людей, і це додавало місцю особливої атмосфери», – розповідає Анна.

Вона досі чітко пам’ятає вечір 22 лютого 2022 року. Тоді вони з подругою сиділи на тому самому майданчику, обговорювали тривожні новини, але мозок відмовлявся вірити в реальність загрози. Зараз дівчина мріє знову повернутися додому, побачити бабусю, яка залишилася в окупації, та знову відчути стіни рідного будинку.

«Я досі не адаптувалася до річок, у Києві я в них не купаюся, бо мені дискомфортно. Дуже сумую за морем. Одеса мені трохи нагадує Бердянськ за атмосферою, тому я люблю туди їздити хоча б на вихідні, щоб просто попрацювати біля води. Це дає натхнення».

Що тримає?

На питання про те, що допомагає не здаватися у найважчі моменти, Анна відповідає однозначно, що це близькі люди. Те, що батьки, хлопець та друзі поруч, є її основним пальним.

«Я емоційна людина, часто піддаюся моменту. Особливо важко стає, коли бачиш у соцмережах дописи людей, які можуть поїхати додому на свята, і розумієш, що ти серед тих, хто цього позбавлений. Це засмучкє», – зізнається вона.

Проте Анна залишається реалісткою з великою надією в серці. Вона продовжує донатити, працювати та вірити в деокупацію, навіть якщо шлях до неї буде довгим і складним.

«Бути переселенцем – це будувати життя з нуля. Це непросто, але це робить нас сильнішими та витривалішими. Я часто уявляю, як після деокупації привезу своїх нових київських друзів у Бердянськ. Покажу їм місто, відведу у свої улюблені місця. Це те, що змушує рухатися вперед».

Для тисяч бердянців, які зараз розкидані по всьому світу, Анна має одну пораду: не втрачати віри та шукати позитивні моменти навіть там, де їх, здавалося б, немає. Бо саме внутрішнє світло та підтримка один одного – це те, що допоможе всім зрештою повернутися до моря.

Читайте також

Вчить жінок приймати свою природну красу. Історія бердянки Анастасії