«Ми для них секта». Інтерв’ю з бердянським священником греко-католицької церкви Богданом Гелетою

Про побачене під час окупації та ув’язнення пан Богдан Гелета розповів в інтерв’ю проєкту «Новини Приазов’я» на Радіо Свобода.

Богдан Галета перебував у Бердянську з 2019 року. Курортне місто на узбережжі Азовського моря називає «красивим» та «спокійним». За словами священника, діяльність його церкви не обмежувалась тільки службою у храмі. Однією з місій було надання допомоги дитячим будинкам та інтернатам. Але початок повномасштабного вторгнення та окупація дуже змінили місто, зазначає Гелета.

Він зазначив, що ставлення окупаційної влади до місцевих жителів було «як до ворогів». За словами священника, з початком окупації в місті загарбники запровадили фільтраційні заходи та переслідування жителів Бердянська. Богдан Гелета розповів, що рішення залишатися у місті після його захоплення не було складним для нього і пояснив, чому.

«Ти вмотивований тим, що треба витримати все до кінця. Ми складали присягу священника, присягу для того, щоби служити, не залишати храм, мати можливість під послухом продовжувати свій шлях. Це рішення не було складне ні для мене, напевно, ні для іншого священника Івана. Ми були разом там», – наголосив бердянець.

Втім, попри те, що церква намагалася продовжувати працювати, віряни поступово залишали місто та спільнота зменшувалась, каже священник.

«Дуже багато людей виїхало, більша частина, а ті, що залишилися, то вони так само були в такій самій небезпеці, як і ми. І тут дуже важко, знаєте, окреслити сумління тих, хто хотів залишитись, хто хотів виїхати, бо це справа кожного. Але наші віряни переважно всі виїхали. І такий позитив є, що та частина людей, яка не виїхала, інші люди, які стали новими вірянами, то вони знайшли прихисток у нас. Вони знайшли той спокій, ту силу, де можна було помолитися, де можна було поспілкуватися і якось відвести душу», – зазначив отець Богдан.

«Розуміли, що і до нас черга дійде»

Після захоплення Бердянська окупанти почали схиляти священників до співпраці. Це стало розповсюдженою практикою на ТОТ. Такі пропозиції отримував і Богдан Гелета.

«Намагалися створити такі умови та при цих умовах сказати, якщо будеш співпрацювати, то все буде добре, але не говорили, в чому ця співпраця полягає і як буде все добре. Це вже сталося після увʼязнення. Під час окупації вони до церкви не приходили. Вони нас не чіпали. Відносно було все спокійно. Хоча це не можна назвати спокоєм, бо люди, які залишилися і ходили до нас, до церкви, до храму, вони розказували про жахіття – хтось пропав, когось вбили. Отакі речі були. Ми розуміли, що і до нас черга дійде. Ми готувалися. Коли вони прийшли, тоді я вже зрозумів і внутрішньо відчув спокій, відносний спокій – «нарешті це сталося». Прийшли, то вже прийшли!», – згадав священник.

«Атмосфера страху, жаху та розчарування»

Богдан Гелета прожив в окупації 9 місяців. За цей час Бердянськ перетворився на місто страху та недовіри, згадує священник.

«Люди стали боятися виходити на вулицю, боятися спілкуватися навіть одне з одним, навіть сусіди перестали довіряти одне одному. Така атмосфера, вона звичайно міняє все суспільство та все місто. І більша частина, звичайно, виїхала. Багато людей, яіа чекали «руський мир» розчарувалися, тому що пройшли жорстоку фільтрацію. І це все впливало на суспільство – відчувалася атмосфера жаху, атмосфера неспокою, постійна вібрація такого страху в повітрі. Бо ніхто не знав, що станеться наступної миті з нами. І люди не знали, чи їх заберуть зранку, чи вночі, чи з вулиці заберуть», – зазначив отець Богдан.

«Дозвіл влади на молитву»

У листопаді 2022 року окупанти затримали священника, заявивши, що «церква займається забороненою пропагандою».

«Бо треба було брати дозволи влади, щоби молитися серед людей, щоби ходити й молитися у місті. Це розцінювалося як пропаганда, не як молитва. Це був початок. Коли нас протримали чотири місяці на цій фільтрації, слідчий мене викликав і сказав, що у нас знайшли на території зброю. Це вже була зовсім інша стаття, це вже не «пропаганда», це вже «тероризм». І так пішло далі», – розповів Гелета.

За словами священника, російські служби в цей час намагалися схилити його до зізнань і співпраці, змушували підписати документ, в якому зазначалося про його присутність під час обшуку та виявлення зброї. Але Гелета каже, що відмовився від усіх пропозицій.

«Викликали інших людей – понятих, їм зачитали цей самий документ і вони підписали. Ну, це не мало значення, все одно за «тероризм», ніби звинуватили. Я від всіх чув, хто зі мною спілкувався, і від слідчих, і в колонії, що ми для них є секта і не належимо до християнської структури. Вони фанатично в це вірять, що вони єдині, правдиві – Московський патріархат, а всі інші, а особливо греко-католики – секта. Що потрібно з сектою робити? Якось усунути. Це такий фанатизм дуже небезпечний і для простих людей», – запевнив пастор.

Переслідування вірян інших конфесій російськими спецслужбами Гелета пояснює відсутністю співпраці цих релігій з владою в політичному аспекті, аби змусити робити те, що хоче саме влада.

«Вже були як усі – з номерками»

Після затримання Богдан Гелета два місяці перебував в ІТТ Бердянська, а потім у місцевій колонії.

«Потім нас перевезли у Горлівку, у Калинівську колонію номер 4. Там були вже військовополонені і ми були разом з ними. У Бердянську був більш такий психологічний тиск. Мене особисто фізично не чіпали, але був вимушений слухати, бо камера там, де катували людей, була поряд. І ці всі голоси, ці всі крики, ці всі стогони, можливо навіть агонія, було постійно чути. Довелося бути і в камері одиничній. І так само було чути дуже крики, бо камера там, де допитували й катували була поряд. А вже у Горлівці, там по-різному було. І фізично, і психологічно тиснули. Там в нас вже не було ні бороди, ні волосся. Ми були такі самі, як всі, з номерками», – згадав отець Богдан.

День в колонії починається з підйому о шостій ранку та переклички, каже священник. В їдальню ходили по команді і майже завжди це супроводжувалося побиттям наглядачів.

«Бігли на сніданок, руки ззаду, голови зігнуті. Не можна було дивитися ні по сторонах, ні собі під ноги. Бігли через коридорчик цих наглядачів, які стояли з палками, і коли ми забігали в їдальню, вони майже всіх били в коридорі. Всі забігали за свої столи, чекали команди, їли по команді, вставали, вибігали теж через цей коридор. Так відбувалося три рази на день. І так само три рази ці переклички. Після підйому нам було заборонено заходити в спальне приміщення. Ми вже всі перебували десь на подвір’ї та мусили ходити, чекати аж до вечора. Бо не можна було ні сидіти, ні лягати. Тобто у ті казарми, де є ліжка, не заходили. Могли ще викликати на якісь допити, могли давати якусь працю – відправити на будівництво, чи копати землю, чи переносити цеглу, чи рвати травичку, щоб вона була рівна. Це такі безсенсовні праці, але щоб чимось зайнятий був», – розповів священник.

Про ставлення до «азовців»

У колонії священник чув багато розповідей від інших полонених про етапи та умови утримання в інших вʼязницях.

«Багато хто з них говорив, що є такі колонії, де взагалі не виживають. Якщо у вас є правильна мотивація, якщо є у вас ціль в житті, то ви витримаєте. Якщо у вас немає цієї мотивації, немає життя, немає людини, яка знає, для чого живе, то вона буде шукати допомоги не там, де потрібно, і вона не витримає. І так воно відбувається», – наголосив священник.

Богдан Гелета каже, що у колонії намагався підтримувати інших полонених добрим словами про любов, віру, сенс життя та молитвою. Він також розповів про «особливе» ставлення у горлівській колонії до українських військових, які належать до бригади «Азов».

«Спочатку «азовцям» не давали одежі, як всім. Всі, хто потрапляє до цієї горлівської колонії, мають відповідний спецодяг. А хто з «Азову» – їм давали цивільний дуже яскравий одяг, щоб вони вирізнялися. І це було дуже погано, тому що вони спеціально так робили, їх били більше, ніж інших. Відповідно, вони терпіли більше. Їх більше на допити викликали, їх більше в цих коридорах, між шеренгами, били», – розповів отець Богдан.

«Вірити в повернення додому»

Священник каже, що ті, хто опинився у російському полоні, перебувають постійно «в умовах смерті» і думають лише про те, щоб це скоріше закінчилося. Він радить полоненим все ж налаштовувати себе на повернення додому.

«Мені сказали полонені, що є три списки полонених. Один, про який знають тільки росіяни (російська влада – ред.). Він закритий. Це ніби нульовий список. Є список, про який знають дві сторони – Росія і Україна. І є список третій. Це той список, який на обмін. І в цей список вибирають з другого списку. Насправді не треба падати духом, пам’ятати, що всі повернуться додому. Наших людей дуже багато ув’язнених. Але цей час скоро закінчиться», – запевнив бердянець.