Що з довоєнного життя здається зараз казкою – відповіді бердянців

Редакція «Бердянськ 24» запитала у своїх читачів: яка подія з довоєнного життя здається тепер майже казкою? Відповіді виявилися простими й болісно чесними.

Дім і близькі – головна мрія

«Обійняти батьків».

«Бачити рідних, збиратися разом у альтанці».

«Обійняти дітей і онуків», – писали користувачі.

Хтось додавав: 

«Прокинутися у своєму ліжку».

«Дістати з кишені ключ від своєї квартири й відчинити двері».

Прості жести, які колись здавались звичними, сьогодні мають вагу всього життя.

Море, вечір, прогулянки

Багато хто згадував море: 

«Сидіти вночі на березі й їсти смачну креветку та бичків».

«Просто ходити вуличками, йти до моря», «пройтись вночі пляжем».

Інші говорили про атмосферу міста:

«Різна пора року… вечір… море… свій дім… прогулянки… стільки всього рідного».

Для когось і сама можливість бути вдома вже казка: 

«Для мене життя у Бердянську – сама по собі казка».

Свята і спогади, які гріють

«Зустріч Нового року на Приморській площі».

«Кінофестиваль, День міста».

«Ковзанка на Приморці – це була казка, багато вогників і море поруч», – ділилися люди.

Такі спогади звучали, як теплі листівки з минулого – відчуття свята, якого давно не було.

Свобода і буденність, якої бракує

«Свобода!» – коротко написала одна з коментаторок.

Інші уточнювали: 

«Хочу приїхати додому, не чути сирен».

«Мати можливість безперешкодно перетинати кордони».

Для когось казка тепер – просто життя без страху, без росіян, без новин про втрати.

Ностальгія і біль

«Жити в прекрасному Бердянську – це була справжня казка, а тепер залишились лише спогади й біль», – написала жінка.

Інша згадала з іронією: 

«От би зараз посидіти з вудкою й половити бичка».

А ще хтось додав: 

«Життя без росіян – от це вже казка».

Дорога додому

Дехто описував своє повернення до міста як мрію, що живе у серці:

«Самоліт Лісабон – Київ, потім поїзд у Бердянськ».

У цих рядках  відчувається віра, що він колись знову стане реальністю.

Казка, яка була поруч

Для когось казка – це не свято, не подорож і не подія. Це саме життя у рідному місті. Бачити знайомі вулиці, зустрічати знайомих людей, чути шум моря.

«Жити вдома», – коротко написала одна з бердянок.

І, мабуть, у цих двох словах – усе, чого сьогодні бракує тисячам.