До редакції «Бердянськ 24» надійшов лист бердянки, яка поділилась своїм особистим болем масштабу нового міста. Дівчині не вистачає компактності та затишку, як це було на рідному Азовському морі.
Хочу трохи поділитися думками, бо знаю, що ви зрозумієте. Я вже більше року живу в Києві. І я досі не можу звикнути до однієї речі – тут просто безбожно зникає час.
Згадайте, як було вдома. Потрібно на роботу? 15-20 хвилин на маршрутці з Азмолу чи Гори і ти в центрі. Треба зустрітися з друзями? Через 15 хвилин біля Космосу. І ти дійсно за 15 хвилин уже там. Найдовша подорож у житті – це поїздка на Дальню косу в неділю, і то це сприймалося як ціла мандрівка на край світу.
Тут же будь-яка банальна дія перетворюється на спецоперацію. Днями мені треба було з’їздити на пошту забрати посилку і завезти документи по роботі. В межах одного міста! Я вийшла з дому о другій дня, а повернулася о шостій вечір. Чотири години життя пішли на те, щоб вирішити кілька простих справ. Зате я купу часу провела в дорозі.
Місцеві до цього ставляться нормально. Для них «та це близько, всього 40хвилин на метро» – це адекватна відстань. А в моїй бердянській голові в цей момент вмикається калькулятор: «Година?! Та за годину можна пішки пройти через усі Лиски, випити каву на Приморці й дійти до Третього пляжу!».
Велике місто постійно кудись біжить, усі заклопотані, у навушниках. Ти витрачаєш купу енергії просто на логістику. Іноді ввечері сідаєш і думаєш: я так сумую за тим часом, коли весь твій світ обмежувався кількома знайомими вулицями, де ти знав кожну вивіску, а затори ставалися лише переважно через ДТП.
Ми, звісно, звикаємо, адаптуємося, крутимося. Але як же хочеться знову в місто, де «давай через 10 хвилин» – це реальний час, а не фантастика. Бережіть себе, земляки, і не губіться в цих мегаполісах.
Love 
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS