Подкаст – 101: як ідеологія виправдовує тортури в окупованому Бердянську

Короткий зміст подкасту

• Історія російського військового «Лекса» та його ідеологія «соціального расизму».
• Як спотворені філософські й релігійні ідеї використовувалися для виправдання насильства.
• Свідчення про злочини російських військових проти мирних жителів Бердянська.
• Спроба зламати українську ідентичність через терор і психологічне насильство.
• Чому російська система покарала «Лекса» і що це говорить про природу влади.
• Аналіз того, як тоталітарна система створює, використовує та усуває власних катів.
• Чому подібні свідчення важливі для розуміння механізмів пропаганди, окупації та державного насильства.

Що стоїть за жорстокістю окупантів? Розбираємо свідчення про тортури в Бердянську, спотворену ідеологію та механізми, які перетворюють людей на катів.

Війна руйнує не лише міста, а й моральні орієнтири. Особливо небезпечними стають випадки, коли насильство перестає бути хаотичним проявом жорстокості й отримує ідеологічне виправдання. Саме про це йдеться у свідченнях російського військового Данила Туленкова та матеріалах бердянського видання «Бердянськ 24», які стали основою для цього аналізу.

У центрі історії — командир російського підрозділу з позивним «Лекс». За словами автора книги «Шторм Z. У вас нет других нас», цей чоловік сповідував власну викривлену систему цінностей. Він ділив людей не за національністю чи расою, а за рівнем освіти. Освічених вважав «повноцінними», інших — «біосміттям», яке, на його думку, не заслуговувало на людську гідність.

Таке трактування не має нічого спільного з філософією Фрідріха Ніцше, хоча сам «Лекс» прикривався ідеями про «надлюдину». Насправді йдеться про примітивне перекручення філософських концепцій, коли людина самостійно оголошує себе вищою за інших і таким чином позбавляє себе будь-якої моральної відповідальності.

Ще більш разючим виглядає інший аспект цієї історії. За свідченнями автора, командир постійно цитував Євангеліє, демонструючи власну релігійність. Проте релігія в його світогляді втратила головний зміст — співчуття, милосердя та рівність людей перед Богом. Вона перетворилася лише на символ власної обраності та інструмент виправдання насильства.

Найстрашніше те, що ця ідеологія не залишилася лише словами.

За описами, наведеними у книзі та проаналізованими журналістами, під час перебування підрозділу в окупованому Бердянську відбувалися тяжкі злочини проти мирних мешканців. Автор описує випадок, коли російські військові вдерлися до приватного будинку, а сам командир спостерігав за жорстоким насильством, яке чинили його підлеглі, перетворивши все на демонстрацію абсолютної влади над людьми.

Особливо вражає не лише сам факт злочину, а його психологічний вимір. За словами автора, дітей змушували бути свідками насильства над власними батьками. Такі дії не мають жодного військового сенсу. Їхня єдина мета — максимальне психологічне знищення людини через страх і безсилля.

Пізніше, вже після затримання російськими спецслужбами, «Лекс» пояснив свої дії словами, що нібито «витравлював із дітей українську ідентичність і робив їх російськими людьми». Саме ця фраза демонструє логіку тоталітарного мислення, де насильство розглядається як спосіб «перевиховання». Людину перестають сприймати як особистість — вона стає матеріалом для ідеологічного експерименту.

Втім, історія має ще один важливий аспект.

За словами Туленкова, «Лекса» затримали не українські військові чи правоохоронці, а російські спецслужби. Згодом він був засуджений до довічного ув’язнення. На перший погляд це може створювати враження, ніби система здатна очищувати себе від злочинців.

Проте уважний аналіз свідчить про інше.

Серед інкримінованих злочинів важливе місце займали не лише злочини проти цивільних, а й напади на інших російських військових та створення власного злочинного угруповання. Це дає підстави припустити, що головною причиною покарання стала не жорстокість щодо мирного населення, а те, що командир вийшов з-під контролю самої системи.

У будь-якій авторитарній державі насильство є одним із механізмів управління. Але ця монополія повинна залишатися виключно за державою. Коли виконавець починає діяти самостійно, він стає небезпечним уже не для жертв, а для самої системи.

Сам Данило Туленков у книзі зізнається, що довго сумнівався, чи варто публікувати главу про «Лекса». Зрештою він робить важливе визнання: усе описане — це теж частина «русского мира», який Росія принесла на окуповані території.

Водночас автор намагається зберегти віру в російські державні інституції, наголошуючи, що саме вони зупинили злочинця. Така суперечність виглядає як спроба психологічно відокремити окремого ката від системи, яка його створила.

Саме в цьому полягає головний парадокс цієї історії.

Свідчення дозволяють детально побачити механізм народження насильства. Вони показують, як перекручені ідеї, абсолютна влада та безкарність здатні поступово перетворити людину на ката. Але вони також демонструють, що окремий злочинець не виникає у вакуумі. Його формує середовище, яке дозволяє подібним поглядам існувати, заохочує їх або заплющує на них очі.

Саме тому подібні свідчення мають велике значення. Вони потрібні не лише для документування воєнних злочинів, а й для розуміння того, як працюють механізми пропаганди, дегуманізації та тоталітарної влади. Адже будь-яка ідеологія, яка починає ділити людей на «повноцінних» і «неповноцінних», зрештою перестає бути лише словами. У певний момент вона неминуче перетворюється на реальне насильство над реальними людьми.