«Позиція страуса не спрацює – воювати будуть всі». Військовий Євген Глушкін про ілюзії в тилу, мовні крайнощі та звільнення Бердянська

Ілюзія «двох місяців» та розпад росії 

Війна не закінчиться завтра, і навіть за рік чи два наразі немає видимих передумов для фіналу. Євген Глушкін згадує, як на початку повномасштабного вторгнення багато хто вірив у швидку перемогу, підживлюючись фейками з месенджерів.

«В мене є знайомі, з якими я служу, які мені казали: Женя, зараз ще півтора – два місяці, я точно читав у Вайбері, і воно закінчиться. Ці розмови були два роки тому. Я йому нещодавно це нагадував, він сумно зітхав. Я думаю, що війна ще може тривати рік, два, три, п’ять. На жаль, дійсно, цього ніхто не знає».

Єдиний дієвий варіант безпеки для України, на думку військового, – це розпад росії зсередини.

«Росія має бути поділена на окремі держави, які будуть воювати між собою. Це оптимальний варіант для нас. Щоб вони вбивали один одного, тоді у них не буде можливості лізти до нас».

«Воювати будуть всі» 

Євген пішов до війська вже за два тижні після 24 лютого 2022 року. За плечима роки служби в АТО/ООС, бої у батальйоні морської піхоти. Зараз він прямо говорить про те, про що в тилу часто намагаються мовчати: армії катастрофічно не вистачає людей.

«Ніхто не хоче воювати, але це позиція страуса, який намагається сховати голову у піску. Воювати, як би це не лунало, будуть всі. Війна не закінчиться завтра чи післязавтра. Навіть коли вона закінчиться, це буде лише перша частина її. І потім буде ще одна. Якщо нас переможуть, не дай Боже, вони потім захочуть нас добити. Якщо переможемо ми, вони захочуть реваншу».

Військовий закликає цивільних не чекати примусової мобілізації, а діяти свідомо й обирати свій шлях самостійно.

«Якщо ви не хочете потрапити в якийсь підрозділ, який вас лякає, людина завжди може обрати той підрозділ, куди вона хоче потрапити, і піти туди добровільно. До нормального командира, в нормальний колектив, і проходити там службу».

Тил та втома від донатів

Чотири роки Євген бачить власну родину лише епізодично, кілька разів на рік. Окрім емоційного виснаження, військові стикаються з серйозними матеріальними проблемами. Інфляція суттєво «з’їла» грошове забезпечення, а левова частина коштів іде на підтримання боєздатності на місцях.

«Ремонт автівок плюс їх заправка – це з власної кишені. На цих дорогах воно все вбивається на раз-два. Всі втомлюються, фінансові можливості у всіх раніше чи пізніше вичерпуються. Дехто втомлюється донатити і хоче пожити своє найкраще життя. Але тим не менш, допомагають і волонтери, і звичайні люди».

Попри дефіцит кадрів та ресурсів, технологічно армія розвивається. Євген зазначає, що українські оператори БПЛА зараз мають достатньо спроможностей для ударів по середніх і дальніх дистанціях і фахівці дивляться на майбутні операції з оптимізмом.

Мовне питання

Коментуючи мовні дискусії в суспільстві, Євген закликає відмовитися від радикалізму, який лише шкодить країні.

«Працюють дві крайності: хтось в принципі не хоче вчити і переходити на українську, а хтось з піною з рота починає кидатися, коли чує російську. Обидві крайності не йдуть на користь. Як би там не було, українізація – це все одно справа, на жаль, доволі тривала по часу».

Він наводить статистику: якщо порівняти довоєнний 2013 рік і 2023 – й, відсоток україномовних громадян зріс кардинально, а до 2033 року цей тренд стане незворотним. Що ж до блогерів чи співаків, які намагаються повернутися до російської мови, військовий бачить цинічну, але просту причину – гроші.

«Це не стільки питання відкату, скільки питання грошей. Їм звичніше працювати на російськомовну аудиторію. Російськомовні перегляди їм приносять більше грошей. Ну і на цьому, якби, крапка».

Водночас справжні зміни відбуваються знизу. Євген ділиться історією від своєї мами, яка зараз перебуває в Одесі:

«Вона вже неодноразово казала, що частина населення більш поважного віку розмовляє російською. Але, цитую: Женя, ти не представляєш, яка кількість молодого покоління розмовляє українською мовою, і наскільки красиво в них це виходить!».

«Таких закатів я більше ніде не зустрічав»

Найболючіша і водночас найсвітліша тема для Євгена його рідний Бердянськ, який зараз перебуває в окупації. Спогади про дім – це те, що тримає і дає сили боротися далі.

«Напевно, воно доволі класичне… Маяк на Середній горі. Коли вже під маяком сідаєш на полоску плити, розігріту за день, і дивишся вже на вечірній Бердянськ. Світанок, сонце на Косі. Ті моменти, коли сонце сідає… Таких закатів, як у нас, і такого багряного неба я більше ніде не зустрічав. От, напевно, закатів мені найбільше не вистачає».

Попри складну ситуацію на фронті та довгий шлях попереду, у військового немає жодних сумнівів щодо фіналу цієї війни.

«Я не знаю коли, але я не сумніваюся, що додому ми всі повернемось».