«Позиція страуса не спрацює – воювати будуть всі». Військовий Євген Глушкін про ілюзії в тилу, мовні крайнощі та звільнення Бердянська

Він пройшов шлях від солдата у 2015-му до боїв за Сєвєродонецьк і Лисичанськ під час повномасштабного вторгнення. Ветеран АТО/ООС Євген Глушкін тверезо, без ілюзій та рожевих окулярів дивиться на реальність. Чому війна не закінчиться за місяць і чому «ховати голову в пісок» більше не вийде – у відвертій розмові про фронт, тил і повернення додому.

Ілюзія «двох місяців» та розпад росії 

Війна не закінчиться завтра, і навіть за рік чи два наразі немає видимих передумов для фіналу. Євген Глушкін згадує, як на початку повномасштабного вторгнення багато хто вірив у швидку перемогу, підживлюючись фейками з месенджерів.

«В мене є знайомі, з якими я служу, які мені казали: Женя, зараз ще півтора – два місяці, я точно читав у Вайбері, і воно закінчиться. Ці розмови були два роки тому. Я йому нещодавно це нагадував, він сумно зітхав. Я думаю, що війна ще може тривати рік, два, три, п’ять. На жаль, дійсно, цього ніхто не знає».

Єдиний дієвий варіант безпеки для України, на думку військового, – це розпад росії зсередини.

«Росія має бути поділена на окремі держави, які будуть воювати між собою. Це оптимальний варіант для нас. Щоб вони вбивали один одного, тоді у них не буде можливості лізти до нас».

«Воювати будуть всі» 

Євген пішов до війська вже за два тижні після 24 лютого 2022 року. За плечима роки служби в АТО/ООС, бої у батальйоні морської піхоти. Зараз він прямо говорить про те, про що в тилу часто намагаються мовчати: армії катастрофічно не вистачає людей.

«Ніхто не хоче воювати, але це позиція страуса, який намагається сховати голову у піску. Воювати, як би це не лунало, будуть всі. Війна не закінчиться завтра чи післязавтра. Навіть коли вона закінчиться, це буде лише перша частина її. І потім буде ще одна. Якщо нас переможуть, не дай Боже, вони потім захочуть нас добити. Якщо переможемо ми, вони захочуть реваншу».

Військовий закликає цивільних не чекати примусової мобілізації, а діяти свідомо й обирати свій шлях самостійно.

«Якщо ви не хочете потрапити в якийсь підрозділ, який вас лякає, людина завжди може обрати той підрозділ, куди вона хоче потрапити, і піти туди добровільно. До нормального командира, в нормальний колектив, і проходити там службу».

На фото бердянець та військовий Євген Глушкін

Тил та втома від донатів

Чотири роки Євген бачить власну родину лише епізодично, кілька разів на рік. Окрім емоційного виснаження, військові стикаються з серйозними матеріальними проблемами. Інфляція суттєво «з’їла» грошове забезпечення, а левова частина коштів іде на підтримання боєздатності на місцях.

«Ремонт автівок плюс їх заправка – це з власної кишені. На цих дорогах воно все вбивається на раз-два. Всі втомлюються, фінансові можливості у всіх раніше чи пізніше вичерпуються. Дехто втомлюється донатити і хоче пожити своє найкраще життя. Але тим не менш, допомагають і волонтери, і звичайні люди».

Попри дефіцит кадрів та ресурсів, технологічно армія розвивається. Євген зазначає, що українські оператори БПЛА зараз мають достатньо спроможностей для ударів по середніх і дальніх дистанціях і фахівці дивляться на майбутні операції з оптимізмом.

Мовне питання

Коментуючи мовні дискусії в суспільстві, Євген закликає відмовитися від радикалізму, який лише шкодить країні.

«Працюють дві крайності: хтось в принципі не хоче вчити і переходити на українську, а хтось з піною з рота починає кидатися, коли чує російську. Обидві крайності не йдуть на користь. Як би там не було, українізація – це все одно справа, на жаль, доволі тривала по часу».

Він наводить статистику: якщо порівняти довоєнний 2013 рік і 2023 – й, відсоток україномовних громадян зріс кардинально, а до 2033 року цей тренд стане незворотним. Що ж до блогерів чи співаків, які намагаються повернутися до російської мови, військовий бачить цинічну, але просту причину – гроші.

«Це не стільки питання відкату, скільки питання грошей. Їм звичніше працювати на російськомовну аудиторію. Російськомовні перегляди їм приносять більше грошей. Ну і на цьому, якби, крапка».

Водночас справжні зміни відбуваються знизу. Євген ділиться історією від своєї мами, яка зараз перебуває в Одесі:

«Вона вже неодноразово казала, що частина населення більш поважного віку розмовляє російською. Але, цитую: Женя, ти не представляєш, яка кількість молодого покоління розмовляє українською мовою, і наскільки красиво в них це виходить!».

На фото бердянець та військовий Євген Глушкін з дружиною

«Таких закатів я більше ніде не зустрічав»

Найболючіша і водночас найсвітліша тема для Євгена його рідний Бердянськ, який зараз перебуває в окупації. Спогади про дім – це те, що тримає і дає сили боротися далі.

«Напевно, воно доволі класичне… Маяк на Середній горі. Коли вже під маяком сідаєш на полоску плити, розігріту за день, і дивишся вже на вечірній Бердянськ. Світанок, сонце на Косі. Ті моменти, коли сонце сідає… Таких закатів, як у нас, і такого багряного неба я більше ніде не зустрічав. От, напевно, закатів мені найбільше не вистачає».

Попри складну ситуацію на фронті та довгий шлях попереду, у військового немає жодних сумнівів щодо фіналу цієї війни.

«Я не знаю коли, але я не сумніваюся, що додому ми всі повернемось».