Різні годинники — одна північ. Що об’єднує бердянців у новорічну ніч.

Фронт і тил, еміграція й окупація, світло і темрява, тиша й вибухи – цей Новий рік знову не схожий на жоден інший. Та попри все, є одна мить, яка нас об’єднує. Про неї – ця історія.

Вже четвертий Новий рік у бердянців виглядає по-різному.
Для когось він приходить на позиціях – між чергуваннями й короткими 
повідомленнями додому.
Для когось – у чужій країні, де святкові вітрини не мають нічого спільного 
з внутрішнім станом.
Для когось – без світла.
Для когось – під звуки вибухів і роботи ППО.
А для когось – у важкій, гнітючій тиші окупації.

На новорічному столі теж усе різне.
В когось – олів’є й келих шампанського.
Хтось дозволить собі бутерброди з ікрою або запече улюблену рибу.
А хтось відкриє сухпай і заварить чай у термосі.

Вже вчетверте ми зустрічаємо Новий рік не лише в різних умовах, 
а й у різний час.
Хтось уже святкує.
У когось ще триває день.
А когось змушують зустрічати Новий рік за чужим годинником –
хоча він точно знає: справжня північ ще не настала.

Бердянці сьогодні живуть в окупації, на підконтрольній Україні території, 
в Австралії, Туреччині, США, країнах Європи.
Ми прокидаємось і засинаємо за різним часом.
Живемо в різних ритмах.
І водночас – чекаємо одного й того ж.

Бо в новорічну ніч, де б ми не були, ми робимо однаково.

Ми символічно відзначаємо час країни, в якій перебуваємо.
І чекаємо свого – справжнього – Нового року.

Опівночі за Києвом ми слухаємо один і той самий бій курантів.
Пишемо одне одному коротке «з Новим роком».
І мовчки загадуємо одне бажання.

Щоб усі ми – і наш Бердянськ – знову жили своїм часом.
І своїм життям.