Сім років у професії та два переїзди. Бердянка відновила бізнес в іншому місті 

Втрачене життя

Бердянськ для кожного, хто виріс на його узбережжі, залишає важливий слід. Життя біля Третьої Дамби формувало особливий щоденний ритуал – вечірні прогулянки вздовж берега, ранкова кава по дорозі на роботу, яка миттєво змивала втому. Саме там, на березі Азовського моря, у 2017 році починався професійний шлях Наталії – майстрині з нарощування вій.

За п’ять років безперервної практики сформувалася база клієнтів, відточилася фірмова техніка та з’явилися амбітні плани щодо масштабування. На початку 2022 року разом із подругою вони зробили сміливий крок уперед – орендували велике приміщення в районі Азмолу, закупили меблі та взялися створювати авторський простір краси з найманими працівниками. Це мав бути новий рівень бізнесу, але лютий перекреслив усі плани ще до офіційного відкриття.

Першим містом проживання під час виїзду стали Суми. Це місто виявилося дивовижно близьким за своєю атмосферою – спокійний ритм, щирі люди, відсутність метушні мегаполіса та річка, яка бодай частково компенсувала болісну нестачу солоної води.

«Адаптація в Дніпрі проходить набагато складніше, ніж свого часу в Сумах. Суми затишні, вони за духом виявилися дуже схожими на Бердянськ. Хоч і без моря поруч, але річка рятувала – оця тяга до води залишається крізь роки, нас завжди до неї тягне».

Від шести квадратних метрів до повної зайнятості

Після приїзду до Сум відчувалася розгубленість. Як зареєстрована підприємниця, вона прагнула одразу орендувати власний кабінет, але моральне виснаження перших тижнів війни та брак сил не залишали можливості для швидких рішень. Порятунком стала несподівана пропозиція – представники одного з місцевих салонів краси випадково натрапили на її сторінку в соцмережах і запросили до себе в команду.

Шість місяців роботи в наймі допомогли оговтатися від шоку переїзду, повернути професійну впевненість і відчути, що жага до улюбленого ремесла нікуди не зникла. Тоді майстриня знову повернулася до автономної діяльності. Стартовим майданчиком став крихітний кабінет площею всього шість квадратних метрів.

Крок за кроком, завдяки наполегливій роботі та активному веденню особистого блогу, крихітний простір наповнився постійними відвідувачками. Згодом до робочого графіка додалося викладання – проведення базових авторських курсів для майбутніх спеціалістів. Здавалося, життя нарешті увійшло в стабільне русло, аж поки сімейні обставини не змусили знову пакувати валізи.

«Коли ми дізналися, що доведеться знову переїжджати, це був справжній стрес. Багато хто казав: це ж знову все з нуля. Але це не з нуля. Зі мною мої навички, мій багаж знань і досвід. Хоча заново напрацьовувати базу в чужому місті – дійсно важка праця, і в моменти втоми часом з’являються думки змінити професію».

Життя в Дніпро

Сьогодні майстриня вже п’ятий місяць облаштовує побут і бізнес у Дніпрі. Перший місяць пішов на адаптацію сім’ї та оформлення оренди нового кабінету, а далі почався процес просування через Instagram.

Велике індустріальне місто має інший темперамент, вимагає більшої витримки та вищої швидкості, але стандарти роботи майстрині залишаються незмінними. Попри поширені чутки про те, що процедура нарощування вій нібито відходить у минуле через моду на натуральність, щоденний потік запитів показцє протилежне. Змінилася лише сама естетика послуги – масивні штучні об’єми остаточно поступилися місцем невагомим роботам, які підкреслюють індивідуальну текстуру та лінію повік. Більшість клієнток зізнаються, що оточення сприймає їхні очі за натуральні й лише розпитує про марку якісної туші.

Водночас у реаліях сьогодення б’юті-кабінет набув абсолютно нової ролі. Для жінок, які живуть під постійними тривогами, вигорання та безсонних ночей, дві години тиші на м’якій кушетці стають такою союі терапією.

«Багато дівчат кажуть, що після процедури почуваються так, наче побували на психотерапії. Ми дуже багато говоримо. У соцмережах я відкрито транслюю, звідки я. До мене ще не приходили клієнтки саме з Бердянська, але майже кожен розповідає свої спогади про місто – хтось бував у дитинстві на Косі чи Лісках, хтось просто описує улюблені пляжі. Це завжди чіпляє до сліз».

Опора на майбутнє

Найголовнішим фундаментом, який допомагає долати кризи переїздів, залишається родина. Разом із майстринею всі кола адаптації проходить її донька-підліток. Дівчині довелося пережити складні зміни – від дистанційних уроків у рідній бердянській школі до очного навчання в сумській гімназії, коледжу та врешті переходу до дніпровського ліцею з прицілом на вступ до університету наступного року. Організація побуту та майбутнього дитини займає всі думки й не залишає місця для апатії.

Коли мене запитують, чи вірю я досі в повернення до Бердянська, відповідь звучить без вагань. Втратити цю віру означало б перекреслити внутрішній стрижень, на якому тримається все теперішнє життя. Дефіцит рідного моря та солоного вітру відчувається щодня, але саме спогади про дім дають поштовх щоранку виходити в новий кабінет, вмикати лампу та брати до рук інструменти.

У часи великої невизначеності саме щоденна відданість своїй справі стає надійним якорем. Кожен сьогодні тримає власну лінію – хтось зі зброєю на передовій, а хтось у тилу, створюючи красу, затишок і підтримуючи економіку. Найголовніше в цій боротьбі не опускати рук і не показувати слабкості перед очима підлітків, які вчаться витримці у своїх батьків. З цією непохитною вірою та власним багажем знань вона продовжує розвивати справу в Дніпрі – із чітким усвідомленням, що одного дня обов’язково знову зустрічатиме гостей на березі теплого Азовського моря.