Триматись самій, щоб тримались інші. Інтерв’ю з бердянкою, тренеркою з танців і йоги Оксаною Степанчук

У Бердянську відчувала себе вдома, у повній безпеці

Оксана народилася та понад двадцять років прожила в Бердянську. Доля склалася так, що вона переїхала до Києва, а згодом до Коростеня – малої батьківщини чоловіка. Втім Бердянськ завжди залишався частиною її життя та серця.

«Останні три місяці вагітності я жила в Бердянську та взагалі не вилазила з моря. Моя донька народилася в Бердянську. Вона вважає себе бердянкою та дуже любить це місто. Ми постійно з нею туди приїжджали, бо там бабуся, море, друзі. Їй там завжди дуже подобалося», – поділилася Оксана. 

Востаннє жінка була в Бердянську влітку 2021 року. Відпочивала з донькою та привезла групу учнів на йога-тур.

«Я викладач йоги та танців. У мене є групи людей, яких вожу в різні місця, які мені припали до душі. Ну і, звичайно, в Бердянську водила людей до місць, де я ходила ще в дитинстві. Учні теж дуже перейнялись, полюбили Бердянськ і досі його згадують, сумують», – розповіла тренерка.

Нещодавно Оксана з чоловіком купили хатинку в селі, власний куточок на природі. Але вона зазначила, що справжній дім все одно залишився в Бердянську.

«Пам’ятаю місто своїм і рідним, де ти знаєш кожну тропку на Дальній Косі, відчуваєш себе частинкою всього, що бачиш навколо та відчуваєш себе в повній безпеці, просто вдома. А тепер я розумію, що такого відчуття вже не буде, і відчуття дому теж. Навіть якщо його (Бердянськ – ред.) звільнять, він вже не буде таким, як раніше. І це боляче усвідомлювати», – розповіла бердянка.

Місія – надихати людей на Життя

Оксана тренер з йоги та танців у Коростені, що на Житомирщині. Вона переконана, що це не лише про хобі чи хорошу фізичну форму, для багатьох заняття йогою замінюють психологічну допомогу.

«Це не просто тренування: прийшов в зал, потренувався та пішов. Це образ, філософія життя. Йога дуже класний інструмент, щоб не просто існувати: ходити на роботу як роботи, читати новини, щось варити їсти та так далі. Головна мета йоги не шпагати, не мостики, не ноги за вухами, не оці красиві пози на фото в Інстаграм. Головне це стан. На кожному занятті я намагаюсь довести людей до цього стану умиротворіння, натхнення, стану видиху, розслаблення, бо ми всі зараз напружені, як натягнуті струни. Я вважаю своєю місією надихати людей на життя з великої літери. Щоб вони займалися своїми улюбленими справами, не боялися проявлятися», – наголосила Оксана.

Так само терапевтичний ефект мають і танці. Вони допомагають вивільнити емоції, зняти напругу та навіть підвищити самооцінку.

«Танці моя віддушина, як повітря. Коли я танцюю, мені легше переносити всі переживання, негаразди в житті. Коли я танцюю, забуваю про все та можу витанцювати якийсь свій стан. Як добрий, так і поганий. Танець – це терапія. Дуже сильна та дуже дієва. І мені подобається дивитись на моїх учениць, як вони розкриваються. Навіть дивляться на життя вже зовсім інакше. Танець може змінити дуже багато в житті, навіть стосунки між чоловіком і дружиною, відносини в колективі. Бо вона змінюється, бо вона до себе ставиться вже інакше. Вона себе приймає, вона собі подобається, в неї розкривається її жіночність, вона виходить зі студії вже іншою ходою. І коли ти приймаєш себе, коли ти починаєш любити себе, лише тоді ти можеш полюбити та прийняти людей навколо», – наголосила Оксана.

Тренерка впевнена, що обираючи життя «тут і зараз», не забороняючи собі отримувати задоволення, ми поповнюємо ресурс, який нам потрібен для допомоги іншим.

«У житті кожного з нас з’явиться хоча б одна людина, яку ми повинні будемо витягти з якоїсь ями, депресії. Як ми це зробимо, якщо ми самі будемо не в ресурсі? У мене така людина це мій чоловік, він воює вже три роки, а до цього був в АТО. І я просто не можу інакше. Я маю триматися. Не просто триматися, я маю жити нормальним життям, наскільки це можливо. У мене є дитина, їй зараз 16 років. Для мене дуже важливо бути для неї правильним прикладом. І якщо мені буде погано, то їй буде погано», – пояснила Оксана.

Втім не всі приймають таку філософію. Оксана зізналася, що минулого року натрапила на хейт через те, що танцює та радіє поки її чоловік на фронті.

«Чоловік на війні, а вона танцює і сміється, ще й тягне інших за собою в ці танці, де відкриті костюми тощо. Мій чоловік відповів на цей хейт, що вона танцює для мене. Написав окремий пост у Фейсбук і назвав його «Танцюй, моя ластівка». Коли чоловік бачить на моїй сторінці в соцмережах, що я танцюю, це для нього індикатор того, що зі мною і моєю кукухою все нормально. Я тримаюсь і тоді тримається він, йому легше. Колись, коли ще Сергій був в АТО, мій вчитель сказав, що мій стан це як купол над ним там. Тобто мій образ життя, як ставлюся до людей, до самої себе це захисний купол над ним там (на фронті – ред.)», – поділилася танцівниця.

Як танці допомагають збирати гроші для армії

Оксана часто організовує благодійні концерти, де проводить збори для бригади її чоловіка. Зокрема на ремонт бойових авто та дронів. Перебуваючи на передовій, Сергій знаходить час для хобі – створює красу від сміття війни. Ці вироби Оксана продає за донати.

«Це його спосіб відволіктися від війни. Коли у нього є вільний час і можливість, він робить різні вироби із гільз, тубусів, з того, що залишається від війни. Навіть робив щось з уламків того, що їм прилітало. Ми на концертах проводимо аукціони та продаємо ці вироби. Це свічки з рунами. Він цікавиться рунами та їх значенням, гравіює їх на свічках з бджолиного воску. Він ще робить чарки з гільз гранатомета. І з-під нього ж залишаються великі тубуси, він з них робить нічники. Один з них стоїть у мене в студії», – розповіла Оксана.

На аукціоні продали навіть крило КАБа, який влучив на подвір’я будинку, де базувалася група Серія. На щастя, бомба не розірвалася. Волонтерка зазначила, що зараз значно скоротилася кількість підтримки армії. Відчувають це і самі військові.

Знав, що буде велика війна

Сергій захищає Україну з 2014 року. За словами Оксани, він завжди знав, що буде повномасштабне вторгнення та треба до нього готуватися.

«Я бачила, як він розмовляє з друзями, як вони йому відповідають на приколі. Я теж не вірила та з ним сперечалася, просила не думати про погане та не притягувати це до себе. У мене своя філософія, я поза політикою. І він завжди казав, якщо ти поза політикою, політика все одно прийде у твоє життя. Навіть якщо ти цього не хочеш і не хочеш про це нічого знати, вона зацікавиться тобою, рано чи пізно. І це відбулось. І відбулось дуже жорстко. До останнього дня, навіть в день перед війною мій чоловік ходив до нотаріуса оформлювати документи, щоб я могла вивезти дитину без нього, ще якісь документи на випадок війни. Тобто він вже на 100% був упевнений, що ось скоро… й наступного дня почалося (повномасштабне вторгнення – ред.)», – згадала Оксана.

Коли почалося вторгнення чоловік відправив Оксану з донькою за кордон, а сам пішов на фронт добровольцем. Воював на Донбасі, звільняв Харківщину та Херсонщину, був на Запорізькому напрямку. Протягом останнього року у складі окремого ударно-розвідувального 150 батальйону Сергій боронить країну на Покровському напрямку.

«Він, до речі, хотів на Запорізький напрямок, тому що він тоді вірив, що вони дійдуть до Бердянська. Він теж дуже любив Бердянськ і хотів брати участь у його звільненні. Він каже, йду до тещі», – згадала Оксана.

«Я одразу поїду додому»

Оксана наголосила, що мислить оптимістично та вірить в деокупацію рідного Бердянська. Вона поділилася, за чим сумує найбільше.

«За морем, за Дальньою Косою, за своїми тропками між комишами на лиманах. Коли Бердянськ деокупують, я одразу поїду додому. Де я прожила стільки років, мої рідні стіни. Хочу побачити всіх, хто в цих стінах ще залишився. І, звичайно, після цього в ті місця, де я ходила боса ще з дитинства. До моря», – запевнила бердянка.

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів