«Вірю, що повернемось до Бердянська. Питання – коли?» Інтерв’ю з Ксенією Клейнос

Спогади про окупацію

Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, Ксенія з хлопцем і батьками виїхали до села. Дівчина зізналася, що їй було дуже прикро через неможливість відвідувати українські мітинги в місті. Вона згадала свої враження від Бердянська, коли повернулася туди навесні 2022 року, щоб забрати речі перед евакуацією на підконтрольну Україні територію. 

«Яскравий спогад, коли я йду біля ринку по вулиці Північній, і виїжджає військова техніка. Проїжджає велика машина, на ній сидить кулеметник. Я просто йду по тротуару, а він цей кулемет на мене направляє. Це все дуже неприємно. Бачили ФСБшніків, які стояли біля людних місць. Це все помітно, що людина не бердянець, що вони якісь дивні», – згадала Клейнос.

Вона розповіла, що приміщення, де було Антикафе «Час Є» вже здали в оренду. Бердянка запевняє, що публікації окупантів про начебто пропагандистські та нацистські заходи в Антикафе її лише веселять. А от сум та ностальгія по минулому залишаються.

«Я розвісила фоточки, почала розповідати Ліді, яка у мене працює баристою, що там на світлинах, і мене як накрило. Я хвилин 20 просто проплакала через те, що згадала скільки всього ми робили цікавого. Такого, що надихає. Я згадала та мені прямо захотілося той час повернути», – розповіла бердянка.

Написала заявку на грант за два дні

Для нового життя Ксенія з хлопцем обрали Львів. Вона каже, що ще до великої війни була думка створити джерело стабільного прибутку. В статусі ВПО ця потреба стала особливо гострою. Так прийшла ідея відкрити кав’ярню, реалізувати яку вдалося за грантові кошти від держави.

«Я опинилася з однією валізою, і треба було придумати, як генерувати взагалі фінансовий потік. Це було дуже спонтанно насправді. Я написала заявку на грант за два дні за проєктом Дія «Є робота». Прописала бізнес-план і відправила, думаю: «Ну добре, буде як буде». Коли почала шукати приміщення, і воно почало все так швидко складатися, то я зрозуміла, що це все було правильно», – розповіла Ксенія. 

По гранту бердянка отримала 240 000 гривень. Каже, на відкриття кав’ярні треба мінімум 10 000 доларів. Тому в проєкт довелося докладати власні гроші. Ксенія зізналася, що розбиралася в новій справі по ходу.

«В мені є така, напевно, особливість, що я дуже легко та сміливо пірнаю в будь-яку справу. Треба щось купити? Окей! Запитаю або подивлюся в гугл, перегляну відгуки. І в такий спосіб, покроково, я беру і роблю. Але, звісно, на перших порах це дуже складно, бо одразу треба все. Ставиш пріоритети, думаєш, що потрібно в першу чергу, з чого почати. І тоді робиш, робиш, робиш щось щодня. От фільтр кавомашини я дивилася, які гарні та прикольні. Дивилася на смаколики, на вітрини. На практиці дивилася, як все це працює і, умовно, брала досвід із життя», – поділилася бердянка.

Власниця кав’ярні зізналася, що думки все покинути приходили з першого дня роботи. 

«Я вже була втомлена, потім отримала кав’ярню на свою голову. І така (думаю – ред.): «О, ні, що я тут роблю взагалі?» Але мені допоміг мій хлопець Кирило. Ми поїхали в «Метро» на закупи, потім я трохи відпочила та погнала рухатися. Але періодично таке приходить, коли є якісь тригерні ситуації, хтось захворів, не може вийти на роботу, ще щось… І я така (думаю – ред.): «Блін, це що постійно будуть проблеми з людьми, з постачальниками?» Тут до речі багато проблем з постачальниками. Не привозять каву, наприклад, або молоко, тому що ТЦК. Чоловіки бояться приходити в центр, тому що їх можуть забрати. Або дуже рано вранці, можуть о восьмій привезти щось, або тиждень не привозять. Або нема водіїв, експедиторів, тому що мобілізували», – розповіла Ксенія.

Кав’ярня з бердянським менталітетом

В «Дзендзику» більшість персоналу бердянці. Дехто спеціально повернувся з Європи, щоб доєднатися до команди.

Ксенія розповіла, що чи не найскладніше було вигадати назву. Вона мала асоціюватися з Бердянськом. Спочатку була ідея назвати заклад «Колоритна».

«До повномасштабного вторгнення приїжджав (до Бердянська – ред.) Олександр Лієв (голова Асоціації індустрії гостинності України – ред.), який в музеї Бродського презентував туристичну айдентику Бердянська. І він назвав це все «Колоритне Приазов’я». Хотіли робити такий кластер, розвивати Приазов’я як туристичний регіон. Але не склалося. І чомусь я цю назву запам’ятала, але все ж таки вона мені не заходила. Я місяць працювала взагалі без назви. Ми вирішили, що треба запитати у людей. Пропонували багато чого. А моя знайома написала, що може «Дзендзик»? Я дуже вдячна Марії за цю ідею», – зазначила бердянка. 

Як з’явився другий «Дзендзик»?

Через півтора з гаком року у Львові відкрилася друга кав’ярня. В новому «Дзендзику» Ксенія є співвласницею. І тут також бердянський колектив.

«Я не планувала відкривати другу кав’ярню, просто познайомились з хлопцем з Бердянського району. Він мені запропонував стати партнером і відкрити другу кав’ярню. Я вирішила, що раз є така можливість, то треба нею користуватися. Ми так домовились, що я тільки менеджерю, типу керівниця, а він вкладає гроші», – розповіла бердянка.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Ресурсний центр ГУРТ. Самодопомога (@gurtrc)

Вона поділилася, що незабаром в другій кав’ярні з’являться сніданки. Меню буде вегетаріанським. Але є бажання додати бердянські страви. Вона зазначила, що залюбки б продавала баночки з бичками в томаті. Можливо знайдуться охочі готувати такі консерви та надсилати до Львова.

Так само Ксенія зазначила, що буде вдячна за ідеї бердянських страв, які можна додати до вегетаріанського меню: кукурудза, пахлава, манджа… 

Місце, яке єднає людей

Обидва «Дзендзика» це не просто кав’ярні, а справжній хаб. Крім кави та смаколиків, тут можна придбати тематичні хендмейд-вироби від бердянських майстрів. Частина грошей з продажу йде на допомогу військовим.

«Я хочу, щоб у нас було більше всього про Бердянськ, щоб розповідати львів’янам про те, що є люди з Бердянська, і вони роблять дуже круті речі. У нас є книжки, є комікси, є хендмейд-вироби, листівки, є варення. Багато всього бердянського в одному місці можна знайти, прийти, подивитися, щось собі взяти на пам’ять. В нагадування взагалі, що Бердянськ – це Україна», – наголосила Ксенія. 

Разом з тим «Дзендзики» стали місцем для творчих івентів. В першій кав’ярні проводили майстер-класи, творчі зустрічі та воркшопи. Так само тут збирають кошти на підтримку військових з Бердянська.

«Дарина Половець (фотографиня та волонтерка з Бердянська, яка виїхала з окупації – ред.) тримає зв’язок з бердянськими військовими. Вона каже, що треба. І ми в кав’ярні збираємо гроші. Зараз дуже повільно почали йти збори. У нас є збір на 143 тисячі, але зараз не більше 40. Але треба донатити, я вважаю. Все одно треба робити все для перемоги», – запевнила власниця кав’ярень.

Вона зазначила, що на собі відчула виключно гарне ставлення львів’ян до переселенців з Бердянська. 

«Коли я почала додавати бердянські речі, люди приходили, запитували що там зараз, їм було цікаво. Я вважаю, що Львів дуже гарно ставиться до нас, до переселенців. Я чула інші кейси від людей, але особисто в мене не було взагалі негативу. Навіть просто приходять місцеві, щоб підтримати. Тобто коли дізнаються, що люди з Бердянська відкрили кав’ярню, спеціально приходять і кажуть: «Давайте я вас еспресо хоча б візьму, але я вас підтримаю». Оце дуже приємно і важливо взагалі», – зауважила бердянка. 

Львів або Бердянськ?

Ксенія впевнена, що Бердянськ звільнять. Каже, що у Львові відчуває себе ніби в тривалому відрядженні. А от що буде робити після деокупації рідного міста – ще не знає.

«Йду вперед, але все одно вірю, що я повернуся до Бердянська, піду на море. Ми там зберемось, будемо продовжувати розвивати місто. Я думаю, зможу налаштувати так, щоб кав’ярні працювали без мене. Можливо якийсь час буду жити на два міста, а потім доведеться вирішувати.

Мені дуже подобається Львів. Тут багато культурних подій, багато людей цікавих, взагалі багато всього. Мені доволі комфортно жити у Львові. Але Бердянськ місце сили, це правда», – зауважила дівчина.