Море, парк Шмідта, Коса. Які місця бердянці показали б гостям міста – опитування

Море – перше, що згадують всі

«Просто море», – написали кілька людей одразу. Без уточнень і зайвих слів. Бо для більшості саме море – це і є Бердянськ. Його шум, запах, далека лінія горизонту, яку неможливо сплутати з жодним іншим місцем.

Хтось згадував набережну:

«Набережна дуже красива, скільки разів не був – завжди дивишся по-новому».

Інші –  «ніч на березі моря на Верховій, коли повний місяць сходить над хвилями».

Коса, Лиски, Приморка – краса й спокій Азову

Коса – безперечна лідерка серед відповідей. 

«Косу, звісно… пляжі»,

«Дальня коса – заповідна зона»,

«Оголовок коси, де затока поєднується з відкритим морем», – писали бердянці.

Не менш часто згадували Лиски, третю дамбу на АКЗ, Приморку й «Сьоме небо» – місце, звідки видно весь горизонт.

«Оглядовий майданчик над Привозом»,

«Захід сонця на шпилі коси»,

«Від порту до кінця дамби – неймовірний краєвид», – додавали коментатори.

Місця з душею і спогадами

Дехто писав про знайомі кожному куточки:

«Бульвар Шевченка, Лиски, територія за Морозова перед Жатками, старе кладовище».

Інші згадували дитинство:

«Маслина біля Малібу»,

«Базар на середній косі, де можна купити смажену ікру».

«Маленьке лікувальне озерце на Макортянських лиманах, про яке не всі знають. Кажуть, у нього немає дна», – поділився хтось із коментаторів.

А ще – «черешневі сади на Макортах, звідки відкривається неймовірний краєвид».

Гумор та іронія по-бердянськи

Бердянці не були б собою без жарту.

«Собак в больнице», – хтось коротко підсумував свої враження.

«Я б показав тих, хто переобувся», – іронічно написав інший.

А ще один житель міста детально розписав маршрут для туристів:

«Пішки в колонію, дорогою повз дачі й лимани до Верхової, потім по пляжу до курорту, через лимони до аквапарку, а звідти – на сімнадцятий і в місто. Гість би, мабуть, уже втомився».

«Це місто неможливо показати – його потрібно відчути»

Серед десятків коментарів було багато емоційних.

«Боже, яка краса, моє життя і серце там», – написала одна жінка.

Інша зізналася:

«Дуже сумуємо за нашим Бердянськом».

А ще одна фраза, здається, стала лейтмотивом усього опитування:

«Це місто неможливо показати. Його потрібно відчути».

Бердянськ – як міраж

Є відповіді, в яких біль.

«Ой, так боляче це все… Для мене Бердянськ – як живий організм. Я його так сприймаю. А саму можливість повернутися туди, бути вільною, у мене забрали… Для мене Бердянськ як міраж, де моя улюблена квартира, мої рідні… вже були. Треба починати нове життя. На жаль, Бердянськ – наше минуле. А нас чекає майбутнє на новому місці».

Не всім до душі романтика міста

Серед ностальгійних і теплих згадок були й коментарі з нотками гіркоти.

Дехто писав про недоліки, які роками дратували мешканців:

«Наші підвали, заповнені водою… не придатні для укриттів. А ще золотиста вода з крана – наша особлива пам’ятка. Перше місце в Україні за ціною за куб».

Такі відповіді нагадують, що любов до міста – не сліпа. Вона народжується поруч із критикою, з бажанням, щоб Бердянськ колись знову став кращим, справжнім і вільним.

Пам’ять, любов і віра

У кожній відповіді ностальгія й ніжність. Бердянськ для своїх не просто точка на карті, а частина серця.

Навіть ті, хто давно виїхав, кажуть: 

«Зберегла цей допис, щоб коли Бердянськ повернеться – відвідати всі ці місця».

Бо повернення до міста починається не з дороги, а з пам’яті і вона, здається, у бердянців дуже жива.