«Всесвіт піклується про нас». Історія логопедині з Бердянська Марії Зверяки 

Вона втратила дім, але не втратила покликання. Опинившись в евакуації з дитиною, бердянська логопединя й арт-терапевтка не просто знайшла роботу в чеській столиці, а створила власний центр «Поляріс», де безкоштовно допомагає дітям з аутизмом, військовим та переселенцям.

Життя, залишене біля моря

До повномасштабного вторгнення життя нашої героїні було нерозривно пов’язане з рідним Бердянськом. Протягом десяти років вона працювала в студії творчого розвитку «Інсайд», займаючись раннім розвитком малечі, арт-терапією та психологічною допомогою. Проте наприкінці березня, після важких тижнів в окупації, родині вдалося вирватися. Попереду була Прага – зовсім інший, величезний і незнайомий світ.

Перші місяці стали іспитом на витривалість, але Марія не дала собі часу на розпач. Уже за два місяці вона вийшла на чеську роботу, а за три – орендувала власне житло й переїхала туди з сином.

«Я дуже вдячна Празі взагалі і Чехії, що прийняли нас. Дітей завалювали іграшками, подаруночками, речами. Відчувалася така неймовірна любов».

Мовні пастки та чеські реалії

Адаптація в новій країні мала свої виклики, зокрема – підступність мови. Чеські слова часто вводили в оману. Наприклад, слово čerstvý (черствий) тут означає «свіжий», а úžasný (жахливий) – це «неймовірний» або «прекрасний».

Здивувала й тамтешня система медицини. Якщо в Україні нормальним вважається візит до логопеда 2–3 рази на тиждень, то в Чехії через шалений дефіцит кадрів пацієнтів приймають щонайбільше раз на місяць. Українська спеціалістка зі своїм інтенсивним підходом швидко стала затребуваною. Вона влаштувалася в чеську фірму, яка допомагає родинам із дітьми з аутизмом, де успішно працює вже чотири роки.

«Начальниця цієї фірми майже пів року спілкувалася зі мною російською – тою мовою, яку вона знала і яку я зрозумію. Вони проявляли респект до того, як ми працюємо, що в нас трошки інше бачення. Ти відчував себе потрібним».

Щоб підсилити практику, жінка дистанційно закінчила Маріупольський університет за спеціальністю «Клінічна логопедія» та долучилася до великої психологічної спілки українських психологів і психотерапевтів.

Орієнтир на «Поляріс»

Прагнення допомагати іншим переросло у створення власного центру у Празі, який отримав назву «Поляріс» – на честь Полярної зірки, що символізує шлях до світла.

Сьогодні її графік виглядає як надлюдський марафон. Будні – це вісім годин у чеській компанії, після чого вона до пізнього вечора приймає пацієнтів у власному центрі. Субота та неділя розписані щохвилинно: з восьмої ранку до сьомої вечора вона проводить терапію для дітей зі складними ментальними та мовленнєвими порушеннями.

Окремим напрямком став волонтерський проєкт. Героїня власною машиною збирає м’які іграшки по школах, церквах та організаціях, щоб облаштовувати безкоштовні терапевтичні кімнати для дітей, українських військових та їхніх дружин.

«Я собі обрала таку тактику – я постійно працюю. Просто перебуваю весь час у русі. Це той рух, який тримає мене на ногах, тому що він допомагає іншим».

Попри шалений ритм і професійні успіхи в Європі, серце жінки залишається на українському узбережжі. Спогади про затишні вихідні на Бердянській косі досі викликають сльози, але водночас дають сили рухатися далі. Вона твердо вірить: попереду – обов’язкова зустріч удома, під мирним українським небом.