«Я знав, що син живий». Інтерв’ю з батьком звільненого з полону бердянця-морпіха

Батько захисника Анатолій упізнав його на екрані. Коли автобус зупинився, звільнені по обміну полонені бігли по рідній землі, ніби на крилах летіли. Ці кадри облетіли інтернет, їх демонстрували по телебаченню. Про роки очікування та довготривалу зустріч з Богданом «Бердянськ 24» дізнався з інтерв’ю Анатолія виданню «20 хвилин».

«Дивлюся, хлопці біжать. Один з них ще й кричить. Чую, протяжно вигукує одне слово: «Ддоодоммуу!». Придивляюся, а це Богдан», – розповідає пан Анатолій

Стримати сліз батько не зміг. Пережиті почуття словами не передати. Як схудла, як змінилася дитина! Богдану дали можливість зателефонувати. Спершу він розмовляв з мамою, а тоді спілкувався з татом. Батьки у різних місцях.

«Тату, я обіцяв повернутися і я стримав слово!»

Хлопець говорив із зупинкою. Слова застрягали в горлі. На очах з’явилися сльози. Уперше за довгі три роки він побачив рідних йому людей. Нехай тільки на екрані телефону, але він вже вдома. Невдовзі зможе обійняти їх.

Анатолій розповів, що протягом років полону він відчував зв’язок з сином.

«Хочете вірте, хочете ні, поки Богдан був у полоні, я прокидався о другій чи третій ночі. Не знаю, чому так відбувалося і що мене будило в один і той самий час. У такий момент треба було зловити те, що маєш почути. Неспроста тебе щось будить», – зазначив чоловік.

За три дні до звільнення сина з полону Анатолій бачив його уві сні. Зрозумів, що це якийсь знак. Коли прокинувся, згадав слова, які Богдан говорив по телефону під час захисту Маріуполя 30 березня 2022 року. Та розмова була остання перед полоном. Уже 4 квітня син з побратимами опинився у руках російських окупантів.

«Тату, я повернуся, обов’язково повернуся, – так говорив по телефону Богдан з Маріуполя. Говорив переконливо», – батько дотепер пам’ятає не тільки кожне слово, не забув навіть інтонацію тієї розмови.

Попереду реабілітація

Нині Богдан на реабілітації. Неділя, 30 березня, стала днем його зустрічі з батьком, родичами, друзями. Вони приїхали провідати його. Їхали на декількох машинах.

Пан Анатолій показав відео зустрічі з сином. На перших кадрах видно, як Богдан стоїть на вулиці. Він чекає появи гостей. Треба бачити, як хвилюється! Далі з’являється декілька автомобілів. З одного з них виходить батько. Він довго не випускає сина з обіймів. Потім огортає його прапором, на якому видно дві фотографії: на одній портрет Богдана до полону, на другій — після звільнення. Другий знімок взяли з Інтернету. Там же напис «36 окрема бригада морської піхоти, 501 батальйон». Нижче – Герб бригади.

Додому син повернеться приблизно через місяць-півтора. Потрібна реабілітація – фізична і психологічна. Не все так добре із здоров’ям, як би того хотілося. Третього липня Богдану виповниться 33 роки. Пан Анатолій сподівається, що зберуться рідні, аби влаштувати свято синові. Втім чоловік хвилюється не тільки за Богдана.

«У мене ще один син на фронті, Михасик, він 2000-го року народження. Виконує бойові завдання у 406-й окремій артилерійській бригаді. Нині на гарячій ділянці. Коли зідзвонюємося, чую від нього одну й ту фразу: «Тату, я на роботі, у мене все добре». Як не хвилюватися? Я ж то знаю, яке це добре перебувати у районі бойових дій», – поділився чоловік.

Іноді Михасик надсилав татові відео, як їхня артилерійська гармата працює по ворогу. Казав, що такою є його помста за брата, якого утримують у полоні.   

У пам’яті тримає 13 людей

У полонених існує своє неписане правило: якщо хтось йде на обмін, має передати інформацію про тих, хто ще залишається в неволі у російських варварів. Так батько Богдана отримував інформацію про сина. Він вдячний тим побратимам, яких обміняли раніше, ніж Богдана, і телефонували йому.

«Ти почув про дитину, дізнався, що живий і цим живеш до наступного повідомлення. Ось так я жив три роки, це був час очікування інформації. День при дні думав: може, сьогодні хтось озветься і принесе звістку про сина», – розповідає пан Анатолій.

Богдан привіз із собою з полону інформацію для 13-ти рідних побратимів, які залишилися у російській неволі. Про це розповів його батько. Каже, ніяких записів робити не дозволяють. Тому всю інформацію тримають у пам’яті. Спершу Богдан перебував в колонії одного з російських міст. Потім його перевели до Мордовії.

У Бердянську залишилася квартира, машина

Війна для Богдана розпочалася у 2018 році. Він виконував бойові завдання в АТО/ООС. Проживав із дружиною та двома дітьми у Бердянську. Після повномасштабного вторгнення дружина з дітьми приїхала у Жмеринку. Однак у місті залізничників теж було небезпечно. Аби врятувати дітей, жінка виїхала з ними за кордон.

«У них у Бердянську залишилася квартира, автомобіль. Втрати великі. Я теж залишив будинок, але не у Бердянську, а в селі. У Жмеринку перебрався за чотири роки до війни. Життя так склалося, що переїхав у Бердянськ, а тепер повернувся у рідні місця», – розповів Анатолій.