Війна навчила нас жити в «тимчасовому» режимі. Але для переселенців ця тимчасовість перетворилась на нову реальність – із чужими стінами, правилами і постійним страхом не вгодити і втратити дах над головою. Історія бердянки Анастасії – про життя в орендних умовах, де іноді складно відчути, що ти вдома.
Всі імена наших героїв змінено задля їхньої безпеки
Настя вже четвертий рік живе в статусі переселенки. За цей час вона тричі змінювала житло.
«Кожен такий переїзд – наче невелике переселення в межах великого. Або – чергова маленька втрата, яка лише посилює головну.
Пакети, коробки, валізи, нові стіни, нові крани, нові сусіди – і новий власний, якому потрібно сподобатись»– розповідає Настя.
Дівчина каже, що навчилась жити в «орендному режимі»: мінімум речей, максимум обережності. Але це відчуття, ніби живеш не по-справжньому, не минає.
«Я наче гість у власному житті. Постійно боюсь залишити слід.
Хочу поставити полицю для книг – і відразу думаю:
«А чи можна тут вбити цвях?»
В одній квартирі власниця просила узгоджувати з нею всі такі питання. І з одного боку – розумію: це її майно.
А з іншого – почуваєш себе, як дитя, яке має просити дозволу про кожен крок.
Хочеш полицю – спитай.
Перефарбувати стіну на балконі – спитай.
Завести кота – тут, власне, можеш навіть не питати.
Коли я шукала нову квартиру то знову наткнулась на всі ці умови. Туди не хочуть з дітьми, туди з тваринами, у тих «якось жили переселенці, які не заплатили». І тобі доводиться виправдовуватись, пояснювати, що з тобою так не буде. І так неприємно від цього стає.
Ніби ти якийсь неправильний, бо з тим, що маєш – ти не підходиш.
Треба бути іншим, правильним, стерильним якимсь.»
Настя вже не рахує, скільки грошей і сил вклала в чужі квартири.
Міняла зламані замки, фарбувала стіни, облаштовувала і створювала затишок.
Дівчина щоразу нагадує собі «Не прив’язуйся. Це не твоє».
І все одно прив’язується.
До балкона, де зручно пити каву.
До ранкового світла, яке заповнює кімнату.
До сусідського собаки, що весело зустрічає на сходах.
Прив’язується, бо й у цьому «тимчасовому» режимі хочеться відчувати постійність.
«Кожна зміна житла – це наче втрата контролю.
Ти ніби постійно на випробувальному терміні. Тому й живеш максимально тихо й правильно, аби не зруйнувати хитку стабільність.
Але, по-чесному, хочеться більшого розуміння від власників.
Ми не лише орендарі, а ще й люди.»
Настя мріє про свій дім.
Не великий і розкішний, а такий, де можна без страху прибити цвях.
І більше ні в кого не питати дозволу на своє життя.
Love 
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS 
Google