19 березня з полону повернули 197 українських захисників. «Бердянськ 24» відомо, що серед них було мінімум чотири наших земляки. Нам вдалося поспілкуватися з нареченою одного з них.
Військовий 501 батальйону Морської піхоти Андрій Орел провів у полоні 35 місяців, весь цей час його наречена Альона боролася за свободу хлопця. Вона розповіла, що напередодні обміну, 18 березня у захисника був день народження. Андрію виповнилося 27 років і це було вже четверте свято не вдома.
«Я викладала в соцмережі пост, в якому просила у нього вибачення. Бо мені так хотілося, щоб він до свого дня народження повернувся. Мені так не хотілося, щоб його четвертий день народження був не вдома. Тому, що перший він зустрів у Маріуполі, про який, я впевнена, не згадав. Наступні два дні народження були в полоні. Я розуміла, що це вже четвертий і мені дуже дуже сильно кортіло, щоб він був вдома», – розповіла Альона.
Ввечері того ж дня дівчина дізналася, що Андрій потрапив у списки на обмін військовополоненими.
«Десь о 23 годині наша сторона пише, що завтра відбудеться обмін. Ми привідчиняємо двері, викладаємо 20 людей, які завтра мають бути в обміні. Я дивлюся і там мій Андрій. У мене шок, ступор. Я завжди проговорювала для себе що потрібно зробити: зібрати речі, купити квиток, прокласти маршрут, а я сиджу і думаю, що робити? Що робити? Що робити…», – згадала дівчина.
Альона поділилася, що до останнього боялася повірити в повернення коханого. Втім каже, що зібрала емоції до купи та готувалася до зустрічі.
«Хочеться вірити на 100%, що завтра ми чекаємо його вдома. Але десь всередині я розуміла, що ми «працюємо» з країною-агресоркою, яка в останній момент може переробити списки, когось не віддати. Я казала собі «Альона, не накручуй себе», але маленька краплинка сумнівів була. Була буря емоцій: сльози щастя, радості, якоїсь невідомості. Але швиденько зібралася, бо розуміла що треба їхати до нього», – запевнила бердянка.
За словами Альони, стан Андрія некритичний. Але, як і всіх повернених хлопців, його треба «відгодовувати, відновлювати та загоювати рани».
«Дивлячись якими хлопці повертаються, я розуміла яким він може бути. Але стан некритичний. Можливо я просто звикла бачити хлопців такими. Звичайно всі дуже худі, всі дуже бліді, всі зморені. Це жахливо», – розповіла дівчина.
Всі ці роки наречена Андрія боролася за його визволення, брала участь у мітингах, разом з іншими рідними полонених заснувала Асоціацію «Сила морської піхоти» та вірила, що обов’язково побачить коханого.
«Я б хотіла сказати рідним, що треба боротись, у жодному разі не можна зневірюватись. Бо я завжди кажу: «якщо хлопці борються там, то ми не маємо права опускати руки тут». Зараз в полоні перебуває 1259 морпіхів. Коли я вчора була в госпіталі, мені зустрівся хлопчик морпіх, він стояв з сім’єю. Це непередавані емоції, коли я даю йому презент, а там був буклет як інформаційна довідка що відбулося поки його не було, як ми боролись, хто ми такі взагалі. Що вся величезна сім’я родин Асоціації морпіхів, ми відстоювали вас, ми за вас виходили (на мітинги -иред.), і закордонні наші поїздки. Я йому це даю, кажу ми за вас боролись, вітаю вас вдома. І він дивиться на мене, у нього сльози потрошку накатуються, я бачу як його рідні до нього більше прилинули. І вони всі з такою вдячністю дивляться. Бо дійсно для хлопців важливо відчувати, що вони тут бажані, що їх тут чекали, що за них боролись. Тому треба боротись і виборювати всіх наших хлопців», – наголосила Альона.
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS 
Google