«Йдіть туди, де можна обійняти своїх». Спогади бердянки до Дня міста

Марина (ім'я змінено заради безпеки) виросла з традицією святкувати День міста як одне з головних свят у році. Її батько зараз на фронті, мама – в окупації, а родина розкидана світом. Напередодні 199-річчя Бердянська дівчина написала зворушливий лист про дім, пам'ять і єдність.

«День міста в нашій родині завжди стояв нарівні з Різдвом чи Великоднем. Батько любив Бердянськ понад усе: досліджував його історію, не пропускав міських подій, рибалив на узбережжі. А коли почалося повномасштабне вторгнення – виїхав з окупації, аби взяти до рук зброю. Зараз він воює на запорізькому напрямку.

На порозі 199-річчя Бердянська пам’ять сама повертає в ті часи, коли майбутнє здавалося непохитним. Ми бачили своє життя тільки вдома – тут була робота, друзі, наш великий будинок і море щовечора.

У свято ми завжди були в центрі подій, а потім обов’язково їхали на Дальню косу до маяка. Годинами сиділи на піску біля хвиль, говорили, сміялися, фотографували одне одного. Тато казав, що День міста потрібен не для формальностей, а для того, щоб зібрати разом родину. Так робили його батьки, так навчив і він нас.

Сьогодні це свято відлунює болем. Ми розкидані хто де – тато на війні, мама з прикутою до ліжка бабусею в окупованому місті, сестри за кордоном. Ми відірвані від рідних вулиць і відірвані одне від одного.

Я написала цей лист, щоб нагадати про щастя, яке було в кожного з нас. Його спробували відібрати, але пам’ять не знищити.

Бердянськ був, є і буде українським. Ми обов’язково повернемося і зберемося разом біля нашого моря. А поки, бережіть місто всередині себе і, якщо маєте таку можливість, шукайте своїх. Бердянців видно, де б вони не були».