«А чого виїхали?»

Редакція «Бердянськ 24» поцікавилась у переселенців, яке запитання їх найбільше дратує. Відповіді показали, що чимало людей досі не розуміють, що таке жити в окупації, евакуюватися і починати з нуля. Деякі запитання звучать настільки абсурдно, що викликають не лише роздратування, а й відчай.

Це найбільш повторюване запитання, яке переселенці чують у різних ситуаціях: на роботі, в магазинах, у школах, від сусідів чи знайомих. Часто його супроводжують фрази: «там же все тихо», «люди ж там живуть якось», «та в Бердянську ж ніби спокійно».

Одна з учасниць опитування розповіла:

«А чому виїхали? Там же все нормально, люди живуть. Що, правда не можете туди поїхати? А чому?».

Інша додала:

«Чого виїхали? Там все ж ціле, все тихо. Вже не хочеться навіть пояснювати що і як, люди все одно не розуміють».

Ігнорування факту окупації

Деякі переселенці зазначили, що навіть у державних установах зустрічаються працівники, які не знають або ставлять під сумнів факт окупації міста.

«А що, Бердянськ окупований?». Таке питання мені задала працівниця міської адміністрації, де я мешкаю».

Інші шоковані тим, що в українських містах досі можна почути: «а де це взагалі?» або «а в Україні ще війна?».

Запитання, які знецінюють досвід евакуації

Окрім заперечення самої небезпеки, переселенці з Бердянська стикаються із запитаннями, які знецінюють їхню потребу евакуюватися:

«Чого вам вдома не сиділось?»

«А що, не можна було залишитися?»

«А чому не поїдете назад за документами?»

Люди, які ставлять такі питання, ігнорують реальність – блокпости, перевірки, ризики для життя, відсутність української адміністрації та зв’язку.

Ставлення «ви чужі»

Частина коментарів, якими поділились бердянці, має відверто ворожий або зневажливий характер. Це прояв соціальної напруги, стигматизації та небажання приймати нових людей у громадах:

«Ви ж не місцеві».

«Їдьте туди, звідки приїхали».

«Нащо приперлися».

Деякі переселенці зазначають, що стикаються з упередженістю при пошуку житла, роботи, а також у звичайному побуті.

Питання про повернення

Не менш болючими є фрази про повернення додому. Вони викликають не роздратування, а скоріше, розгубленість і безпорадність:

«Коли додому?»

«А ти ще думаєш, що повернешся?»

«Вже не буде вашого дому. Нічого не повернеться, забудьте».

Порівняння з іншими переселенцями

Дехто з переселенців з Бердянська відзначив, що їхнє місто не має достатньої підтримки або самоорганізації:

«Чому у нас немає груп, із якими можна було б тримати зв’язок? Маріупольці молодці – у них є підтримка, спільноти, навіть фінансова допомога. А ми розкидані по всій Україні й тиша».

Коментарі до нашого опитування показали важливу річ – у суспільстві досі бракує розуміння досвіду людей, які залишили окуповані території. Чимало переселенців чують запитання, які травмують і знецінюють їхню реальність. І поки ситуація не зміниться, важливо принаймні говорити вголос про те, що такі питання існують і що вони болять.