Сєвіндж і Михайло Чапля разом із 2015 року. До повномасштабного вторгнення вона працювала колористкою в одному з бердянських салонів краси, а він уже був військовим «Азову». З першого дня великої війни Михайло обороняв Маріуполь. Чоловік вийшов у полон з «Азовсталі» і провів там два з половиною роки.
Час здійснювати мрії
Сєвіндж виїхала з Бердянська через три тижні після окупації й тривалий час перебувала за кордоном. В жовтні минулого року дівчина повернулась до України та оселилась у Львові.
«Коли обміняли побратима мого чоловіка, він був на реабілітації за кордоном і захотів зустрітися. Просто в розмові запропонував повернутися, типу що ти тут сидиш, потрібно готувати місце, куди повернеться твій чоловік», – згадала Сєвіндж.
Ще до вторгнення подружжя хотіло відкрити власний заклад. Севіндж каже, що повернувшись до України відчула – настав час це зробити.
«Страшно було починати. Ти нічого не знаєш, ти в новому місці, у тебе немає знайомих. Одна-дві людини це ж нічого для того, щоб щось започаткувати. Я дізналася про державний грант, вирішила написати заяву, спробувати. Думала: якщо пройду співбесіду, якщо все вийде, то шляху назад уже нема, тільки вперед», – поділилася бердянка.
Дівчина зізнається, що робити все самотужки, без чоловічої допомоги, було дуже складно.
«Інколи руки опускалися, тому що ти елементарно не можеш навіть картину якусь повісити на стіну. Бо ти дівчина та не можеш фізично щось зробити. Елементарні речі, десь потік кран, що чоловік зміг би зробити за три хвилини. Мені постійно доводилось когось (майстрів – ред.) шукати, це очікування, це гроші», – зазначила Сєвіндж.
Втім, бердянка зауважила, що найскладніше шукати персоналу. Вони з сестрою й зараз працюють на кухні чи замість бариста, бо працівників не вистачає, а знайти своїх людей важко.
Чапля повернувся, бо його весь час згадували
Львівську «Чаплю Чарлі» назвали на честь Михайла й навіть намалювали їй такі самі вуса. Головна місія кав’ярні – нагадувати про чоловіка, про полон, про «Азов».
«Потрібно було щось робити, заповнити свій час, щоб було менше поганих думок. Наближати момент обміну, наближати момент радості. Коли ти зайнятий, коли спілкуєшся з людьми та щось робиш, воно працює. І я в цьому вже переконалася. Це магія, я не знаю як. І сестра мені завжди казала, що стільки разів називати його прізвище, то мало щось статися. Чапля була щодня тисячу разів на язику. Ми й по-доброму згадували, і по-поганому, коли нам було складно: «коли ж ти вже вийдеш, нам так важко». Просто витягнули його якимись заговорами своїми. Головна мета досягнута – чоловік дома. Я дуже щаслива, що він цілий, у свідомості, разом набагато легше. В ідеальному світі це має бути мережа закладів», – зазначила Сєвіндж.
Вона згадала, що дізналася про обмін чоловіка дізналася на кухні «Чаплі Чарлі», нарізаючи овочі. Для захисника стало великим здивуванням, що дружина втілила їхню спільну мрію та відкрила кав’ярню.
«Я був у шпиталі МВС у Києві. Вона несла стакани з логотипом, і я одразу зрозумів, що це не просто стаканчик. Цікаво, що буде далі. Тут зустрічаються закохані. Мені це дуже подобається, що люди знаходять затишок саме у цьому закладі», – поділився Михайло.
«Я їхала не зі свого дому»
Сєвіндж зізналася, що не сумує за Бердянськом, а лише за батьківським домом. Каже, що виїжджала вже з чужого міста.
«Просто хочеться зайти додому. Багато хто сумує за морем, але у мене немає такого. Море є скрізь, можна поїхати, покупатися. Мене тримає дитинство: ми росли, батьки старіли, бабуся, такі моменти. Ти розумієш, що вже ніколи цього не відчуєш. Але це єдине, чого б я туди повернулась. Навіть у снах я просто заходжу додому. Остання моя фраза перед від’їздом була, що я гидую тут знаходитись. Відчувалася відраза, коли йдеш площею: всі в балаклавах, одні очі, на наших лавочках сидять російські військові зі зброєю. Ти не знаєш, що від них очікувати. Я їхала не зі свого дому, а з уже окупованого росіянами міста», – наголосила бердянка.
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS 
Google