Бердянськ на смак: їжа, яка нагадує дім

Важко описати, як їжа може нагадувати про дім, але він розповідає, як кожен смак відтворює моменти щастя, які неможливо забути:

Знаєте, сум за домом – він різний і багатошаровий. Спочатку ти сумуєш за чимось очевидним: рідними, друзями, своїм будинком. А тоді раз – і цілий день мрієш про шматочок в’яленої тараньки. Ні, не тієї, що продають в магазинах твого нового міста, а справжньої – ікряної, жирної, від якої пальці (а іноді й лікті) в пахучій липкій олії. І обов’язково – взятої у тітки Валі, бо в неї була найкраща.

Так, серед усіх ймовірних смутків я відчуваю ще смуток за смаком. Смаком дому і щасливого життя.

Не знаю з чим асоціюється весна у вас, але в мене весна – це смажена азовська камбала. Свіжа, щойно з моря, бо хто в Бердянську буде смажити розморожену? З хрусткою скоринкою і ніжною всередині. А до неї – салат зі свіжої редисочки, зеленої цибулі й сметани. 
Не знав, що так люблю камбалу, доки вона не зникла з мого життя. 
Її смак не замінить жоден чорноморський калкан – нііі, то геть не те.
Зрівнятись з цим весняним смаком може тільки бичок-«мартовик». Його можна смакувати і без салату, лиш би цибульки підсмажити достатньо.
А ще весна – це запах перших шашликів на пляжі. Коли ти ще кутаєшся від пронизливого вітру, але утриматись від першого проміння сонця – не зміг.

Коли приходить літо – Бердянськ просто майорить смаками. Бо тут тобі і азовська солодка креветка, і медова пахлава (так, то не лише прикол для туристів, вона в нас дійсно дуже смачна), і варена кукурудза, і домашнє вино, і колонські помідори, і цукрові кавуни, і смажена тюлечка і запах солодкої вати на вечірній приморці. А ще літній Бердянськ смакує ранковою кавою і вечірнім брютом на пляжі. Саме тими, що йдуть разом із найщирішими і теплими розмовами.

Прихід осені міг засмучувати кого завгодно, але не бердянців (і не лише тому, що туристи їхали і місто, нарешті, належало нам). А й тому – що на центральному ринку з’являлась азовська хамса і тюлька. В прикуску з картопелькою «в мундирі», олією і цибулею – це ставало традиційною їжею бердянської осені, яка не могла набриднути. А на десерт – чекали домашній виноград і яблука.

А от зима – це смак численних салатів і різноманітних смаколиків, якими зустрічали рідні й друзі. Бо зима була часом родинних святкувань, походів у гості до кумів, і щасливих посиденьок із друзями. 

І саме за цим я дуже сумую. За тим, як смакувало життя. 
Щасливе бердянське життя. 

А як смакував ваш Бердянськ? За якими смаками найбільше сумуєте?