Бердянці в нових громадах: свої серед своїх, але все ще трохи інші

В редакцію BRD24 надійшов лист від підписника, про те як три роки тому вони залишили Бердянськ і почали вчитися жити спочатку – серед нових людей, у новому місті, з надією одного дня повернутися додому.

Орфографія та пунктуація оригіналу збережені:

В ці дні накриває якоюсь особливою ностальгією і роздумами. Саме тоді, навесні 2022 року, мабуть, виїхала найбільша частина бердянців. Коли ти зрозумів, що «за два-три тижні» нічого не вирішилось, і вирішувати треба вже тобі.

Ми виїхали втрьох – я, чоловік і донька. Свій прихисток знайшли в маленькому містечку на Буковині. Чоловікові там запропонували роботу. Містечко невелике, але досить живе і людяне. От тільки як стати частиною цієї нової громади – було не зрозуміло. Все здавалось таким чужим. І люди теж, чужими.

Перші тижні (або й місяці) наше обживання там обмежувалось скромним «добрий день» і очима, опущеними донизу. Хтось нас жалів, хтось уникав, хтось трохи побоювався, хтось – не розумів, як з нами себе поводити. Та ми й самі тоді не розуміли.

Але час минав.

Якось я пригостила сусідів своїм фірмовим печивом, тоді чоловік допоміг комусь із ремонтом, пізніше я проговорилась, що любила раніше організовувати свята і мені почали пропонувати долучатись до якихось шкільних і, навіть, містечкових заходів. В житті почали з’являтись нові люди, нові імена, нові історії, жарти, спільні спогади. Донька пішла в школу і знайшла нових друзів.

І от зараз, через три роки, я розумію, що почуваю себе тут досить комфортно.

Мабуть, можна сказати, що ми «прижились». Буковинська земля і її люди нас гостинно і тепло прийняли. Ми проводимо разом час, нас запрошують на свята і дні народження. Ми «свої».

От тільки іноді, серед веселих і щирих розмов хтось може запитати:

 «Ви ж не покинете нас після перемоги? Хіба вам тут не добре? Лишайтесь назавжди».

І тут вже ми опускаємо очі. Бо так, нам досить добре на цьому, новому місці. Але дім – це не лише дах над головою. І не лише люди.

Дім – це запах моря на світанку. Це коли знаєш у кого на ринку найкраща таранька і там на тебе чекає відкладена з ікоркою. Коли на кухонній поличці стоїть затерла чашка, яку тобі ще в юності подарувала найкраща подруга «в знак дружби».

Тут нас полюбили і прийняли. Ми дуже вдячні за цю історію. Але там, вдома, лишилась частинка нас самих. І як хотілось би колись її знову склеяти.