Чому ми виправдовуємось, коли не хочемо пояснювати

Людина має право не пояснювати

Психологиня зазначає, що кожен має право жити так, як вважає за потрібне, якщо його дії не завдають шкоди іншим. Проблема в тому, що українське суспільство довго культивувало залежність від думки інших.

«Кожна людина, якщо вона не переходить межі іншої людини, має право робити те, що вона хоче».

Це породжувало установку, що треба бути зручним, стриманим, пояснювати кожен свій крок. Формула «що скажуть люди» жила в родинах поколіннями.

«Це такий неявний посил – будь таким, як я хочу. Суспільство дуже багато років нам це диктувало», – каже психологиня.

Фрази «я не хочу говорити» достатньо

З точки зору психології, людині не потрібно вигадувати причини або виправдовуватися, але в реальності сказане «я не хочу» часто викликає подив чи образу, особливо якщо не дати додаткових пояснень.

«Якщо ми не хочемо щось пояснювати, ми просто маємо про це сказати: вибач, зараз я не хочу про це говорити. І цього достатньо».

Тут спрацьовує ментальна складова, або ж надлишкова емпатія українців. Вона допомагає підтримувати, але й сприяє порушенню кордонів.

«Ми дуже легко переходимо межі. Сусідка може прийти в молоду сім’ю о сьомій ранку в суботу, де вони ходять без одягу, і відкрити квартиру своїм ключем. І це буде ок для неї».

Якщо людина психологічно зріла, вона зрозуміє відмову

У зрілої особистості не виникає потреби витягати чужі відповіді силоміць. Вона не тисне, не вимагає пояснень, не шукає підтекстів там, де є відповідь «не готовий».

«Коли людина пропрацьована психологічно, вона розуміє, що я просто не хочу – це вже поважна причина», – каже Антоніна.

Якщо ж людина має непропрацьовані страхи, низьку самооцінку або незакриті потреби, вона може сприйняти це особисто, мовляв, я більше не важлива, мене ігнорують.

«Коли це людина, яка має свої моменти, нерозвинену самоцінність, вона сприймає це як – я для тебе не окей. З’являється підозра, образа, внутрішній конфлікт».

Мовчання не завжди агресія

Якщо під час розмови людина різко замовкає без попередження, це може виглядати як пасивна агресія. Особливо якщо до того все здавалося спокійним. У таких випадках тиша викликає у співрозмовника тривогу й провину.

«Мовчання не завжди агресія, але в деяких ситуаціях воно справді може так виглядати».

Інша ситуація – коли людина свідомо попереджає, що не готова до діалогу. Тоді мовчання не про ігнорування.

«Я кажу: дивись, я зараз не хочу ні з ким розмовляти. З тобою все окей, і ти мені цінна, але зараз в мене настрій помовчати і не пояснювати чому», каже психологиня.

У розмові мовчати без попередження – нечесно

Особливо в парі або тісному контакті, де є домовленість про діалог. Якщо людина без попередження зникає з розмови, просто мовчить або йде – це боляче.

«Коли хтось замовкає й просто мовчить, інший каже: а що трапилося? Поясни мені, я переживаю. А та людина мовчки розвертається та йде».

Таке мовчання провокує у партнера почуття провини й непевності. Людина відчуває себе винною, навіть якщо нічого поганого не зробила.

«Є відчуття недоговореності. Перша людина відчуває себе тут не окей. Потім може з’явитися провина: блін, щось не так зробила».

Коли нас звинувачують у відстороненості – це часто не про нас

Фрази «ти змінилася» або «ти стала іншою» не завжди є турботою. Часто за ними ховається невдоволення тим, що змінився сценарій, у якому було зручно іншому.

«Не завжди, але дуже часто це фрази маніпулятивного характеру», – каже Антоніна.

Той, хто отримував вигоду від старої версії вас, хоче її повернути. Йому некомфортно, що тепер ви ставите межі, не обслуговуєте його емоційні запити, не виправдовуєтеся.

«Коли людина над собою працює, вона змінюється. Вона перестає обслуговувати маніпуляторів, вона присікає маніпуляції, а та людина хоче повернути стару версію».

Питання про війну, рідних, окупацію можуть поранити

Нам часто здається, що ми підтримуємо, коли запитуємо про болюче. Але насправді ці слова можуть відкрити рану. Варто спочатку спитати, чи людина взагалі готова про це говорити.

«Це питання, яке мене турбує, і я не хотіла його обговорювати. Або: коли я захочу, ми поговоримо, але не зараз».

Коли є близькість і довіра таких фраз достатньо. Головне, не говорити зверхньо і не вимагати відповідей.

«Ми всі хочемо, щоб з нами поважливо спілкувалися, бо це не просто слова, це відчуття, що нас поважають».

Ми відповідаємо, навіть коли боляче, щоб не втратити людину

Навіть коли щось болить, ми часто говоримо, бо боїмося втратити контакт, зруйнувати стосунки. Це внутрішній страх бути непотрібним.

«Коли ми не хочемо відповідати, але все одно відповідаємо – за цим стоїть глибинне бажання, щоб та людина залишилась в нашому житті».

Ми намагаємося бути хорошими, приємними, зручними, але це веде до втрати себе.

«Ми боїмося самотності. І страх самотності – це майже як страх смерті. Ми хочемо, щоб нас любили й приймали».

Чесність єдиний спосіб зберегти близькість

Якщо хтось справді важливий, то краще чесно сказати, що ви вагаєтесь, ніж вдавати відкритість. Пряма розмова розв’язує 95% складних ситуацій.

«Прямий діалог вирішує 95% питань. Ми боїмося втратити стосунки, але ті, хто справді наші – не підуть».

Можна почати з фрази: «Ти для мене важлива. Я хочу тебе щось запитати, але не знаю, як зробити це м’яко. Мені справді не байдуже».

«Я не бачила ще людини, яка після такої фрази скаже: та йди ти, не дзвони мені», – каже Антоніна.

Мовчання – це захист і саморефлексія

У кризовій ситуації більшість панікує, але зрілі люди, навпаки, зупиняються. У мовчанні народжуються найважливіші рішення.

«Коли є проблеми, більшість біжить, метушиться. А люди з великого бізнесу зупиняються і приймають рішення в тиші» – наводить приклад психологиня.

Навіть думання у нашій культурі не вважається активністю. Це радянський шаблон: роби, рухайся, не зупиняйся, але справжні відповіді народжуються в тиші.

«Я сиджу й думаю. А тато каже: я не питаю, про що ти думаєш, я питаю, що ти робиш. Бо думати це не дія».

Ми шукаємо відповіді всюди: в книжках, у людей, у подорожах, але часто найважливіші речі розуміємо лише в тиші.

«Мовчання і тиша – це ті інструменти, які найефективніше будують зв’язок із собою».