«Чи варто планувати майбутнє під час війни?» – розмова з психологинею

Мріяти страшно

«Нестабільність – це коли я не можу передбачити, що буде завтра, і якимось чином запрограмувати свою реакцію на те, що може статися», – пояснює психологиня Наталя Бубнова.

Під час війни ми щодня стикаємось із невизначеністю. Це виклик для мозку залишатися ефективним у ситуації, де нічого не зрозуміло і все змінюється. Але саме в таких обставинах формується наша адаптивність. Ми вчимося жити без опори на звичне, створюючи внутрішні точки стабільності.

«Навіть постійні переїзди можуть стати новою нормою. Я знаю, що я в дорозі і знаю, як себе в дорозі поводити. Оце мені потрібно, а це – ні. Все інше складеться».

Плани народжуються з відчуття безпеки

За словами психологині, планування можливе тоді, коли хоча б базова потреба в безпеці задоволена. Ця безпека може бути дуже умовною, наприклад, знання, що завтра я прокинуся в тому самому місті.

«Коли я відчуваю під ногами хоч якусь основу, навіть якщо ця основа крихка – з’являється бажання: а може, щось зробити? А як це спланувати?».

Підприємці, які почали свою справу під час війни, часто не мали бізнесового досвіду, але в них з’явилась точка опори – знання, навички, звичка щось робити. Вони сперлися на це і почали.

А якщо зовсім немає ресурсу?

«Один момент, який дуже основний: це про відчуття себе. В якому я стані? Чи я виснажена? Чи маю ресурс?» – каже Бубнова.

Іноді причина нездатності планувати фізіологічна. Це може бути депресивний стан, або банальна нестача вітамінів. Якщо усунути медичні фактори, можна працювати зі своїм станом.

«Є історія, як студенти з лимонами пройшли повз оркестр і той перестав грати, бо в усіх пішла слина. Ми продукуємо свій стан. Якщо є ресурс, то можна впливати на нього».

Смуток варто прожити

Коли здається, що будь-який план безглуздий, це може бути наслідком втрати. Людина має дати собі час на горе. Пройти період, коли сум особливо гострий.

«Коли цей період минає, іноді виникає місія. Зробити щось у пам’ять про тих, кого вже немає. І ця місія стає відправною точкою, з якої можна почати нове».

Тривога й майбутнє

«Тривога – це коли я не тут. Я думаю про те, що станеться і це щось зруйнує те, що я зараз маю», – пояснює Бубнова.

Наш мозок намагається захистити нас. Він малює найгірші сценарії, щоб ми були готові до них, але мозок може прогнозувати лише з тих пазлів, які вже має, наприклад, з новин, розмов, власного досвіду.

«Світ більший за мій мозок. Щось може статись таке, що я просто не можу передбачити. Як-от евакуація з домівки, про яку ніхто й гадки не мав ще за рік до війни».

План не обов`язково має бути ідеальним

Іноді небажання щось планувати – це перфекціонізм. Страх, що не вийде ідеально. Тому краще нічого не робити, ніж зробити погано.

«Тоді це вже питання не до війни, а до себе. Якщо немає ресурсу, мозок каже –полежи. Нащо тобі це? Не треба. Це теж сигнал. І якщо чесно себе спитати: а скільки мені треба часу на відновлення, то навіть це вже буде план – план відновити себе».

А якщо думати про майбутнє

«Я, коли мене накриває тривога, кажу собі – я можу малювати найстрашніші сценарії лише з того, що вже знаю, а світ більший. Щось може піти зовсім інакше».

Щоб перевірити, чи щось справді важливе, уяви, що тобі лишився тиждень життя. Чи будеш ти цим займатись? Якщо відповідь «так» – дій. Якщо «ні» – відпусти.

Можна й не планувати і це теж нормально

«Якщо людина не хоче планувати сама, то вона виконує плани інших. Це теж нормально», – каже психологиня.

І навіть ті, хто здається байдужим, насправді дають іншим можливість проявити турботу, роздратування, емоцію. Світ не чорно-білий. І якщо ми дозволимо собі бачити варіанти – тривога відступить.