«Гей, гей!» над Азовським морем. Як у вересні 2016-го Руслана Лижичко запалила мирний Бердянськ

Рубрика «Концертне літо в Бердянську», де ми фіксуємо розважальні події з життя міста до повномасштабного вторгнення продовжується. Сьогодні згадуємо концерт Руслани Лижичко, який проходив в вересні 2016 року.

«Гей, гей!» над Азовським морем. Як у вересні 2016-го Руслана Лижичко запалила мирний Бердянськ

17 вересня 2016 року. День міста. День, коли наша Приморська площа дихала в унісон з тисячами щасливих сердець, а над затокою лунали «Дикі танці».

Здається, тоді на набережній зібрався весь Бердянськ від малого до великого. Люди стояли так щільно, що площа перетворилася на одне суцільне море – море усмішок, синьо-жовтих прапорів та неймовірної, концентрованої енергії. Всі чекали на переможницю «Євробачення», залізну та водночас таку щиру Руслану Лижичко.

Артистка буквально увірвалася на сцену, принісши з собою шалений карпатський драйв прямо на узбережжя Азова.

«Гей! Гей!» – зривалося зі сцени, і цей заклик миттєво підхоплював багатотисячний хор бердянців. Здавалося, цей єдиний порив було чутно навіть на найвіддаленіших мікрорайонах міста. Руслана, з її фірмовою невичерпною енергією, миттєво стерла будь-які бар’єри між артистом і слухачем. Ми разом співали «Червону руту», тримаючись за руки, і серце вискакувало з грудей, коли над морем розливалися знайомі з дитинства акорди «Рідного краю». 

А між піснями Руслана ділилася своїми простими, але такими теплими враженнями від нашого міста. Вона розповідала, як вранці ходила на бердянський ринок, як сиділа біля самої води, вдихаючи морське повітря, і дивувалася тому, які ж у нас відкриті, щирі та добрі люди. Співачка зізналася, що закохалася в затишок Бердянська і пообіцяла обов’язково розповісти про це всій країні, аби її друзі та колеги неодмінно відкрили для себе цю перлину на Азові.

Півтори години пролетіли як одна мить. А далі була кульмінація. На фоні темного оксамитового неба під тонкі, щемливі звуки скрипки сцену осяяло фантастичне фаєр-шоу. Яскраві спалахи вогню відбивалися у хвилях нашої затоки, залишаючи в душі кожного присутнього відчуття справжнього дива та абсолютного щастя. Це був вечір, коли місто відчувало себе єдиною, великою і дуже міцною родиною.  

Ці спогади нагадують нам про те, ким ми є, про наш мирний, гамірний, гостинний Бердянськ, який обов’язково знову почує свої улюблені українські пісні під вільним мирним небом. Ми обов’язково повернемося на ту саму Приморську площу. І знову, як тоді, у вересні 2016-го, здіймемо руки догори і крикнемо на повні груди в бік теплого Азовського моря: «Гей! Гей!».