Іграшки потрібні не лише дітям, а і дорослим. Інтерв’ю з арт-терапевткою з Бердянська Світланою Омельницькою

Найкращі спогади про дім

Світлана Омельницька психологиня, арт та казкотерапевтка (сторінка Світлани в Інстаграм @masterskasok). До повномасштабного вторгнення та окупації Бердянська жінка працювала в студії творчого розвитку «Інсайт». Надавала індивідуальні психологічні консультації, готувала дітей до школи та проводила заняття в майстерні казкотворчості. Каже, що з рідним містом пов’язані найкращі, теплі спогади.

«З початку війни спогади, як і у багатьох людей, це страх, це відчай, нерозуміння що робити, як себе поводити. Тому, що коли на тебе дивляться люди з автоматами, навколо їздять військові машини, які не зупиняються, коли над тобою літають гвинтокрили – це страшно. Але, попри все, найкращі спогади – це спогади про дім», – запевнила бердянка.

Світлана з сім’єю виїхала з окупації у квітні 2022 року. По-перше, через відсутність медикаментів і лікарів. А по-друге, через переконання.

«Від перших днів, коли росіяни тільки зайшли в місто, ми вирішили, що жити під окупацією та поряд з окупантами точно не хочемо. Тому, що у нас зовсім інші погляди на життя», – наголосила Світлана.

Шукала, чим може допомогти

Змінивши кілька міст, родина зрештою оселилася у Вінниці. Тут Світлана спробувала повернутися до психологічної практики не маючи ані своїх книг і робочих матеріалів, ані ноутбука.

«Єдине, що я з собою вивезла, це досвід. Навіть книжки, які я видавала, не взяла. Коли приїхала до Вінниці, то почала шукати спільноту психотерапевтів, тих, хто дійсно допомагає. Шукала, що можу робити. Розуміла, що в мене є досвід і я можу чимось допомагати, але яким чином поки не розуміла. І перше, що я зробила, пішла до бібліотеки», – згадала психологиня.

Саме тут Світлана знайшла спільноту вінницьких психологів, які проводили заняття для внутрішньо переміщених осіб. Жінка долучилася до них спочатку як слухач, а пізніше як фахівець. Психологиня почала вести арт-терапевтичні заняття для дітей та дорослих.

Тривалий час Світлана мріяла долучитися до проєкту «Toy Therapy Room» (Кімната терапевтичної іграшки) від ГО «Генофонд нації», який стартував в Україні у вересні 2022 року. Ідея «зцілювати» м’якими іграшками належить Вікторії Назаревич, яка разом з помічниками розробила цю методику. У Вінниці мрія Світлани втілилася. В грудні 2023 року психологиня відкрила таку кімнату, а в січні 2024 стала менеджеркою проєкта.

«Я дуже мріяла про участь в цьому проєкті. В інших країнах такого немає. Я розповідала де тільки могла про те, що є такий проєкт, що він дієвий. І одного разу мене почули керівники вінницької бібліотеки для дітей та юнацтва та надали приміщення. 23 грудня минулого року я там відкрила таку кімнату, де працювала майже рік», – розповіла арт-терапевтка.

Іграшки, які зцілюють душу

Коли бердянка відкрила приватний кабінет психологічної допомоги, то в першу чергу облаштувала там куточок терапевтичної іграшки. Заняття в цьому проєкті безплатні, взяти участь можуть не лише діти, а й дорослі. Адже, за словами Світлани, щастя перших залежить від стану других.

«Зараз такий час невизначеності, коли багато стресових ситуацій, треба десь брати сили. А іграшка – це чудовий інструмент, який допомагає. Ви б бачили обличчя дорослих, коли вони обирають іграшки. Коли я проводила тренінг з відновлення для дорослих, взяла з собою виносну кімнату терапевтичні іграшки та запропонувала їм обрати. Цих емоцій я не забуду ніколи, це буде на все життя. Одна жінка обрала собі корову. Обіймає ту іграшку та каже: «подивіться, як вона мене схожа. Я неначе все життя її шукала. Я буду весь час з цією іграшкою». Це дійсно настільки щемливо, до сліз, відчувати та бачити як людям це потрібно», – зауважила психологиня.

Іграшки для терапевтичної кімнати обов’язково мають бути м’якими, персонажі зрозумілими, не видавати звуків тощо. Проєкт волонтерський, тому нічого не закуповують. Іграшки до кімнати приносять вінничани, надсилають рідні та знайомі Світлани, зокрема волонтери з-за кордону. Іноді серед отриманих м’яких звірів трапляються особливо приємні знахідки.

«Прийшла посилка від сестри мого чоловіка, вони теж зібрали іграшки. Я відкриваю й дістаю серед купи одну – це іграшка з дому. Колись давно-давно, ще до війни, померла моя донька, це була її улюблена іграшка. Приїжджала племінниця й каже: «ой, така гарна, можна я собі візьму?» Звичайно, можна. Я віддала дитині, дитина гралася тією іграшкою, вона була у сестри в Дніпропетровській області. І я дістаю цю іграшку першою. Це було до сліз. Я зрозуміла, що це знак – я роблю те, що маю, що дійсно допомагає», – поділилася переселенка.

Арт-терапевтка вважає, що після деокупації Бердянська у неї буде багато роботи, адже люди потребуватимуть допомоги та підтримки. Жінка впевнена, що кімната терапевтичної іграшки матиме попит ще тривалий час після закінчення війни.

«Для того, щоб відновлюватися, нам потрібно відчувати безпеку, відчувати що я потрібен. На жаль, війна дуже багато роз’єднує сім’ї. Часто гинуть близькі люди, родини стають неповними. Через це страждають діти, підлітки, тому допомога потрібна буде всім. І я б дуже хотіла, щоб у Бердянську була така кімната», – зауважила психологиня.

Вона розповіла, що на початку проєкту, ще до великої війни, така кімната в Бердянську була. Але про її подальшу долю Світлана не знає.

Терапія казкою

Крім іграшок, бердянка використовує арт та казкотерапію. Вона запевнила, що це чудовий метод психологічної допомоги не лише для дітей, а і дорослих.

«З дорослими ми занурюємося у світ внутрішньої дитини. Це така частина нашої особистості, яка відповідає за бажання, цілі, емоції. І тому казки дуже гарно працюють. Насправді під час війни з’явилося багато гарних книжок на різні теми, які допомагають дитині відреагувати на емоції, які є. Але не всі казки терапевтичні. Зараз варто бути обережними, особливо з авторськими казками. Краще спиратися на спеціалістів, які в цьому працюють. Наприклад, я дуже довіряю Світлані Ройз і Вікторії Назаревич», – пояснила казкотерапевтка.