«1000 разів прочитала СМС, що мій Костік звільнений». Дружина бердянця, якого повернули з полону, Анна Савон розповіла, що її тримало

На початку місяця, під час обміну полоненими, повернувся захисник з Бердянська Костянтин Савон. Чоловік провів у російській неволі близько 3,5 років. Весь цей час на нього чекали дружина та доньки. Про життя в невідомості та емоції від звістки про повернення чоловіка «Бердянськ 24» роповіла Анна Савон.

«Сказав, щоб я не хвилювалась, що ми скоро побачимося»

Бердянець був командиром відділення у ВМС ЗСУ, боронив Маріуполь і вийшов у полон в травні 2022 року з «Азовсталі». Його дружина Анна розповіла, що зв’язку з Костянтином майже не було.

«СМС почали надсилати один одному після того, як хлопці зайшли на «Азовсталь». До цього тільки передавали комусь по рації, що живий. Перед виходом у полон він подзвонив і сказав щоб я не хвилювалась, що ми скоро побачимося…», – згадала жінка.

Про полон Костянтина сім’я дізналася з російських новин. Хтось з побратимів переслав жінці його фото. Втім інформації про місце утримання було обмаль. Головним джерелом звісточок від чоловіка стали звільнені полонені, яких утримували разом з Костянтином.

«Він жодного разу не дзвонив, писав декілька разів. Про це він мені вже сам розповідав, але жодного листа я не отримувала», – розповіла бердянка.

Звістка, на яку чекали роками

Жінка каже, що коли була можливість, щотижня ходила на акції на підтримку військовополонених. Щодня сім’я чекала повідомлення про повернення Костянтина.

«Коли дізналася, що обміняли, дуже емоційно сприйняла, кричала, саме кричала від радості! Не могла всидіти на місці. 1000 разів прочитала СМС, що мій Костік звільнений», – поділилася Анна.

Вона розповіла, що чоловік дуже схуд і має певні проблеми зі здоров’ям. Попереду обстеження та реабілітація, втім психологічно захисник тримається та навіть жартує.

Як тримаються рідні полонених?

Анна поділилася, що допомагало їй триматися ці 3,5 роки та не переставати вірити в повернення коханого.

«Тримали діти, вони в нас неймовірні. Я трималася по різному, перший рік був дуже важким, потім почала сама себе витягувати, іноді по пів дня ходила пішки. По-перше, робота з психотерапевтом. По-друге, я вирішила, що в війну мені допоможе багато вчитися. Я вступила до двох вишів на психотерапевта. Це те, що мені було потрібно. Я зараз пишаюся собою, дійсно, що я це роблю й буду допомагати», – пояснила жінка.

Також порятунком стала спільнота рідних військовополонених. Анна розповіла, що в організації «Серце Азовсталі» допомагали психологічною підтримкою, а також надавали путівки на відновлення в санаторій. Але найціннішим виявилося спілкування з тими, хто має такий саме біль.

«У нас є група підтримки з дівчатками, які вже дочекалися, і тими, хто досі чекає. Ми зустрічаємось щотижня, підтримуємо одна одну. На жаль, люди не знають як підтримати в такій ситуації, де краще промовчати. Тож ми знайшли цю групу підтримки, дуже товаришуємо з дівчатами. Хочеш плакати – плач. Хочеш злитися – злись. Хочеш сваритися – лайся. Тобі точно ніхто нічого поганого не скаже. Я шукала себе там і там я себе знайшла», – значила бердянка.

Два роки тому разом з молодшою донькою Анна повернулася до України, рік тому приїхала старша донька. Жінка запевняє, що хоч і не вдома, але на батьківщині краще.

«Бували моменти, коли віра й надія зникали. Але у мене все відбувалося по колу. І щойно приходила звістка з полону, що він живий, то віра знову оживала», – розповіла бердянка.