Історія з Іщуком напрягла всіх колаборантів: Бердянськ ніколи не буде для них тихим містом

«Справа Іщука». Що відомо?

Формально Бердянськом керує Сауленко. Але все його оточення в курсі інтелектуальних і організаторських здібностей «шефа». Є спільне розуміння, що його посада – це швидше збіг обставин і діючий «мер», навіть, не в десятці тих, хто реально впливає на стратегічні питання життєдіяльності міста.

Сауленко просто картинка. Причому, в його випадку – максимально карикатурна.

Павло Іщук попри нижчий ранг чиновника в ієрархії так званої влади посідає куди більш високу сходинку. Або посідав…

Павло Володимирович – «ватник» ідейний. Він ніколи особливо й не приховував власних українофобських настроїв. Його швидкий публічний перехід до складу окупаційної влади сюрпризом не був.

За відсутності Сауленка саме Іщуку довіряли функції «в.о. голови адміністрації» з правом підпису документів.

Перший підтверджений самим Іщуком замах стався 31 жовтня 2022 року. Після вибуху на подвірʼї в центрі міста, де мешкав колаборант, в нього серйозно постраждали органи нижньої частини тіла. Після тривалої реабілітації зрадник помітно кульгав і на публіці зʼявлявся із паличкою.

Про повторну акцію, яка, начебто, стала фатальною для Іщука, повідомила 15 серпня голова БМВА Вікторія Галіціна. Зважаючи на дефіцит публічних доказів, аудиторія сприйняла інформацію стримано. Але на календарі вже 20-те, а окупанти так і не надали публіці живого та неушкодженого «героя». Це дивно, враховуючи, що можна було б запустити цілу кампанію про «брехливі українські медіа».

А хто це зробив?

Якщо Павло Іщук достроково завершив і карʼєру російського посадовця, і свій життєвий шлях в принципі, то основна версія про партизан, як основних авторів цієї операції, виглядає «нє так однозначно».

Так, якщо за “15 серпня” відповідають представники бердянського спротиву, то це просто топ-рівень. На третьому році окупації повторно дістати таку статусну фігуру… Ми маємо дуже відчайдушних і професійних земляків.

Але пригадаємо минулі подібні операції з ліквідацією колаборантів, підривом виборчих ділянок. Українські спецслужби не уникали привітань і заявляли про свою причетність до акцій. Російська сторона, в свою чергу, звинувачувала те саме СБУ в тероризмі.

А з Іщуком повна тиша… Що не виключає участі в його долі саме окупантської спецури. Адже росіяни постійно чистять ряди своїх же «рідних колаборантів», які на певному етапі просто виконали місію або десь трохи зайвого собі дозволили.

На тому ж Донбасі всього за 10 років змінилося аж декілька поколінь зрадників. І кожен з ліквідованих росіянами був певен, що він з росією «навсєгда». Так, «навсєгда», але ненадовго…

Що в погіршені фізичного стану Іщука простежується саме російський слід – це не унікальне припущення редакції «BRD24». Ми точно знаємо, що такі самі думки проникають в голови і бердянських колаборантів.

Нова хвиля паніки серед місцевих зрадників

Колаборанти постійно в очікуванні неприємностей. Більш-менш спокійно почувають себе лише вдома в кімнаті без вікон, на публічних заходах, в людних локація. А ось будь-який вихід з підʼїзду та подвірʼя викликає дискомфорт.

Публічні та статусні колаборанти бояться проукраїнських підпільників. Але ще більше власних російських кураторів. Бо зараз агенти ФСБ за них вирішують буквально все: що їм роботи, що казати і в підсумку – скільки їм жити?

Навіть без історії з Іщуком зрадники з Бердянська мають сумніви, що до неприємностей їх колег в багатьох останніх випадках причетна саме українська сторона. І це справді лячно.

Попри скіли і хоробрість партизанів тут у російської сторони неоціненна перевага – безпосередній доступ до тіла. Прибрати відпрацьований матеріал – просто справа техніки.

Зрадники розуміють, що ранковий вибух, зачистка території, інформаційна тиша і непублічний похорон – то наступного разу може бути і історія про кожного з них.

Курська операція. Обмін?

Після невиправданих очікувань від контрнаступу і невдалого походу Прігожина на Москву, «Курський кейс» – то як довгоочікувана інʼєкція стриманого позитиву для проукраїнських бердянців. Одночасно це і додатково спалені нервові клітини для зрадників.

Поки що кремлівського диктатора змушують до обміну полоненими: азовців та піхотинців на російських строковиків і «ахматівців».

Але це по ситуації на кінець серпня. Ніхто не може прогнозувати: чи не постане питання вже обміну територіями за місяць-два.

І це обговорюють не тільки проукраїнські бердянці. Будьте певні, думки про ці «обміни» зараз і в свідомості ваших знайомих, які побігли під триколор. Тому зараз в них дуже багато часу уходить на те, щоб придумати: коли і куди бігти далі?