«Не можу прийняти, що Бердянськ в окупації». Інтерв’ю зі співаком Дмитром Волкановим

Про те, як у найважчі часи Волканов знайшов свій голос у музиці та чому саме зараз потрібна весела музика він розповів в інтерв’ю виданню 0532.

24 лютого : війна, біль та втрата

24 лютого 2022 року Волканов прокинувся в Києві від дзвінка своєї бабусі, яка знаходилася у Бердянську та повідомила онукові про початок війни.

«Я сплю міцно, тому не чув вибухів, хоча вони почалися ще з четвертої ранку. Бабуся була в окупованому Бердянську, і перше, що вона сказала: “Діма, почалася війна”. Я набрав Андрія Данилка і сказав йому те саме. Він відповів у своєму стилі: “Заспокойся, якщо за три години не закінчиться, будемо думати, що робити”. Ми навіть посміялися, бо не усвідомлювали масштабу трагедії».

Сьогодні особливою біллю для артиста є тема про рідне місто – Бердянськ в якому і досі знаходяться його рідні та друзі. 

«Дві мої бабусі залишилися у Бердянську і я сильно сумую за ними. Ми намагаємося розмовляти по телеграму. Я навіть відсилаю їм відео з моїх концертів, щоб підняти їм настрій. Але звичайно ситуація там дуже погана, і я нічого у них не випитую, тому що я дуже боюся, що це все може прослуховуватися їхніми спецслужбами, тому ми не говоримо про війну, щоб у них не було проблем».

24 лютого не лише роз’єднало Дмитра з бабусями, а й із мамою. На момент повномасштабного вторгнення вона перебувала у своєї сестри в Донецьку. Деякий час Дмитро навіть не знав, що з нею сталося, чи жива вона, адже зв’язок зник. Саме ця ситуація і підштовхнула його до написання особливої пісні.

«Коли мама знайшлася, я відразу зателефонував їй, а потім дуже хотів зробити їй сюрприз. Я думав: квіти, цукерки… А потім зрозумів, що пісня буде жити вічно. Так я і написав пісню «Мама». Пізніше вона відгукнулася багатьом людям».

Львів став місцем, де я почав писати пісні

Перші місяці війни Дмитро Волканов провів у Львові, де вперше взявся за написання пісень. Саме там народилася одна з його найважливіших композицій – «Намалюю тобі». Співак створив її випадково, після сюжету у новинах про дітей, які передавали військовим свої малюнки.

«Я сів і написав рядок: “Я намалюю на папері щасливу дитину”. Записав цей шматочок у TikTok – у м’ятій футболці та з немитим волоссям… І воно зайшло. На ранок мільйон переглядів. Військові, діти почали знімати відео під мою пісню. Саме це дало мені розуміння: моя творчість зараз потрібна».

Раніше Дмитро взагалі не писав власних пісень. Але у Львові він почав час від часу наспівувати та записувати рядки, з яких згодом народжувалися справжні хіти.

«Я навіть не думав колись писати, бо був щасливою людиною, яка працювала у досвідченому колективі та займалася тим, що подобається, і мені цього було достатньо. Але саме в момент, коли було багато проблем, болю та злості, я почав писати – і люди це відчули».

Моя мета – це піднімати настрій людям

Коли Дмитро здобув популярність і знайшов власну аудиторію, яка слухала його пісні та просила не зупинятися, він зрозумів, що настав час стати сольним артистом. Саме тоді він узяв курс на те, щоб у складний для країни час піднімати людям настрій, адже мало хто з його колег це робив.

«Зараз у нашому житті дуже багато смутку та горя. Тому, коли люди приходять на концерти, ми, звісно, згадуємо про ситуацію в країні, аплодуємо нашим військовим, але водночас намагаємося подарувати слухачам позитивні емоції. Моя головна мета – підняти настрій, тому більшість моїх пісень зараз мають розважальний характер».

Допомога армії та благодійність

Дмитро активно співпрацює з фондом «Україна понад усе».

«Кожен концерт – це внесок у перемогу. Частина коштів іде на благодійність. Я не професійний волонтер, тому працюю через фонд, щоб допомога доходила туди, де вона найпотрібніша».

Кожні три місяці фонд артисту дає завдання. Наприклад за три місяці зібрати кошти для військових, або для дітей і так далі. Але співпрацював Волканов не з самого початку із цим фондом. 

«Пригадую, як перші концерти я намагався всі гроші з концертів самостійно розприділяти, але ви розумієте я не професійний волонтер і я не знаю всіх потреб військових, я не знаю які ліки треба, які підгузки треба для дітей купувати і так далі. Тому ми тоді й звернулися до благодійного фонду з метою, щоб ці кошти йшли саме туди куди вони найбільше потрібні».

Бердянськ – це серце та головна мрія

Попри успіх, у серці Дмитра завжди знаходиться рідне місто.

«Я не можу прийняти, що Бердянськ в окупації. Я везу його з собою всюди: у мене вдома є куточок із мініатюрами визначних місць міста, я навіть чохол на телефоні спеціально зробив із написом “Бердянськ”. На концертах завжди розгортаю прапор із написом “Бердянськ – це Україна”».

Прийняти той факт, що місто знаходиться в окупації артист і досі не може.  Каже, що тільки у момент втрати зрозумів, що сумує за несмачною та дешевою кавою, яку раніше купував на березі моря у рідному Бердянську. 

 «Тільки зараз усвідомлюю, як хочу побачити своє рідне море, яке у дитинстві мені навіть набридло. Знаєте, я завжди прагнув переїхати із Бердянська до Києва, а саме зараз я б віддав багато чого, щоб побачити своє рідне місто».

Дмитро зізнається, що його найбільша мрія – це повернутися додому та дати там свій сольний концерт. 

 «Це буде найкращий концерт у моєму житті».